Життя як спалах зірки. Розстріляна муза Зузанни Ґінчанки

0

Її життя — як спалах зірки, що яскраво осяяла всіх і раптово згасла. Вона прожила усього 27 років — яскравих, богемних, сповнених надій і так безжально обірваних руками катів. Ця молода жінка з різнокольоровими очима, невимовно красива і талановита, колись ходила вулицями нашого міста.

Про нашу землячку — відому польську поетесу 30-х-початку 40-х років минулого століття Зузанну Ґінчанку (справжнє ім’я Поліна Ґінзбург), — ще рік-два тому в Рівному практично не чули. Нещодавно “повернення” поетеси частково відбулося, коли в березні 2017-го відзначали сторіччя з дня її народження. Тепер її ім’я буде увічнено меморіальним знаком на місці її рівненського помешкання.
Дитинство в домі Сандбергів
Зузанна-Поліна Ґінзбург народилась у Києві в 1917 році. Рятуючись від більшовицької революції, родина переїхала до Рівного, звідки була родом матір дівчини Цецилія, уроджена Сандберг. Батько Шимон Ґінзбург був відомим адвокатом, людиною амбіційною, і невдовзі, залишивши сім’ю, вирушив шукати кращої долі до Америки. Невдовзі й матір Зузанни подалася до Іспанії з новим чоловіком. Дівчинка залишилася під опікою бабусі й дідуся.

Поліна Ґінзбург, дитинство

Хая-Клара та Абрам Сандберги були заможними рівненськими євреями. Мешкали на тодішній вулиці 3-го Мая (тепер Соборна) в будинку №132. Будинок розбомбили під час Другої світової. Але рівненські дослідники старовини встановили, що знаходився він на теперішній Театральній площі, якраз там, де нині скляні піраміди накривають “підземку”.

Будинок Сандбергів (вказано стрілкою) постраждав після бомбардувань

У чималому двоповерховому будинку, спорудженому в другій половині ХІХ століття, Сандберги утримували аптечний склад і крамницю. “Аптечний склад Сандберга, Рівне, 3 Травня, 132. Ялинкові прикраси, насіння, косметика, одеколони, лікувальні засоби, галантерея, іграшки, усе для фотографії. Низькі ціни”, – було написано на вивісці. У дитинстві, особливо на Різдво, маленька Поліна нерідко слугувала “живою” рекламою — годинами стояла у вітрині в костюмі янгола. Слід зазначити, що бабуся Зузанни Клара-Хая Сандберг була жінкою освіченою, владною, але користувалася в місті авторитетом і шаною завдяки своїй благодійності.

Хая-Клара Сандберг

Вона була активною учасницею Товариства опіки над рівненськими сиротами єврейського походження “Центос”. Хоча вдома спілкувалися виключно російською, маленька Поліна вподобала польську мову, яку вивчила самостійно, й поступила на навчання до Рівненської гімназії імені Костюшка.

Державна гімназія ім. Костюшка. Тепер там управління нацполіції в Рівненській області
Гімназія ім. Костюшка

Свій перший вірш “Вакаційна учта” 14-річна Сана (так називали її рідні та друзі) опублікувала 1931 року в гімназійній газеті “Echa Szkolne” (“Шкільне відлуння”), яка зі звичайної шкільної “стіннівки” згодом стала поважним передплатним виданням.

Сторінка зі шкільної газети з першим надрукованим віршем юної поетеси

Свій перший твір дівчинка підписала іменем “Зузанна Ґінцбуржанка”. У цій газеті вірші юної поетеси друкували практично щономера аж до 1933 року. Ці вірші, які не увійшли до її прижиттєвої збірки “Про кентаврів”, виданій у 1936 році, збереглися саме завдяки публікаціям у шкільній газеті monitor-press.com/ua

Парад учениць військової підготовки (крайня праворуч у першому ряду Зузанна Ґінчанка), Рівне, 1936 р.
Поліна-Зузанна на відпочинку на дачі
Випускники класу, де навчалася Зузанна інчанка в гімназії ім. Костюшка, 1937 р. (хрестиком позначено Зузанну Ґінчанку)

Муза варшавських поетів
Після участі 1934 року в конкурсі Варшавського журналу “Літературні відомості” поетичний талант Поліни Ґінзбург помітив відомий польський письменник Юліан Тувім. Саме він вмовив 18-річну дівчину вступити до Варшавського університету. Однак навчалася вона там недовго — антисемітські випади змусили покинути заклад. Натомість в літературних і мистецьких колах юна харизматична красуня-поетеса користувалася неабиякою популярністю. Саме заради участі в літературному житті Варшави Зузанна Ґінчанка (під таким псевдонімом вона писала) залишилася в польській столиці.

Зузанна Ґінчанка, Варшава, 1937 р.

Дівчина з вражаючою зовнішністю і неймовірною харизмою зачаровувала своїми виступами в мистецькому кафе у Варшаві багатьох молодих людей. У неї були закохані молоді поети Лободовський, Ґомбрович, Пітеркевич. Зузанну Ґінчанку згадували у своїх спогадах найвидатніші її сучасники — Чеслав Мілош, Ян Котт, Казимеж Брандис. У 1936 році з’явилася перша і, на жаль, єдина поетична збірка Зузанни Ґінчанки. Але її добре знали читачі сатиричного журналу “Шпильки”, з яким вона співпрацювала. Її відкрита компанійська вдача наче притягувала до неї людей. Сана завжди була в колі друзів, шанувальників, залицяльників.

Зузанна Ґінчанка ймовірно з чоловіком, Варшава, 1937 р.

Не забувала вона й Рівне. Щоправда, з містом були пов’язані й сумні спогади.
Рівненські канікули
У передвоєнні роки Зузанна часто відвідувала бабусю в Рівному. Тодішнє Рівне — мішанина національностей, культур і звичаїв. Як писала дослідниця творчості Ґінчанки Ізольда Кєц, тут “поруч із євреями мешкали росіяни, українці, татари. І поляки: урядовці, вчителі, військові. Тут бував генерал Андерс…”. Рівне 1930-х було відоме на всю східну Європу своїми Великими Торгами Волинськими. Завдяки ним провінційне волинське містечко стало одним з осередків культури й мистецтва. У Рівному Зузанна тісно співпрацювала з літературною групою “Волинь”, організатором і натхненником якої був уродженець Грушвиці Чеслав Янчарський. До цього літературного гуртка входили польські та волинські поети, завдяки яким і збереглася пам’ять про Ґінчанку і її поетичну спадщину. Зузанна була життєрадісною, товариською і щирою. У Рівному в неї було чимало друзів, з якими разом відпочивали, гуляли містом, фотографувалися. Часто зустрічаються на світлинах, зокрема, сестри Анілевські, чий батько, відомий адвокат, був юрисконсультом у князя Любомирського. Чимало цих світлин зберігаються нині у фондах Музею літератури у Варшаві та Національної бібліотеки Польщі.

З друзями в басейні, Рівне, 1935 р.

Саме під час таких її канікул 1939 року почалася Друга світова війна. У вересні Рівне зайняли радянські війська. Нова влада одразу націоналізувала аптеку і магазин Сандбергів. А на житлову частину великого будинку поклали око новоприбулі радянські чиновники, виселивши колишніх власників у тісну кімнатку для прислуги. На той час діда Зузанни Абрама Сандберга вже не було в живих. У розпачі Клара Сандберг відіслала онуку із залишками родинного майна до Львова. Там поетеса орендувала помешкання в будинку №8 на вулиці Яблоновських. У Львові вона вийшла заміж за старшого за неї на 16 років мистецтвознавця Міхала Вайнцихера. Її львівський творчий доробок — переклади на польську творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Маяковського. Хоча в “Літературному альманасі“ вийшли друком її нові поезії “Пробудження“ та “У битві за врожай“, їх дослідники творчості Ґінчанки вважають радше даниною тогочасній радянській кон’юнктурі.

Подруги Ґінчанки сестри Анєлєвські (дві білявки), їхній брат Станіслав. У чорній сукні ще одна подруга Зузанни Люся Гельмонт, Рівне, 1937 р.

Переслідування, зрада, загибель
У перші місяці фашистської окупації, яку Ґінчанка зустріла у Львові, з Рівного надійшла сумна звістка. Бабуся Хая-Клара Сандберг померла від серцевого нападу під час перевезення до Здолбунова, де відбувалися масові страти євреїв.
Втрапила до рук гітлерівців і сама Зузанна. На неї донесла власниця (за іншими даними, консьєржка) особняка, де мешкала поетеса Софія Хомінова. Але чудом поетесі вдалося врятуватися. Ім’я донощиці Ґінчанка згодом “увічнить” у своєму пророчому вірші “Не вся я помру…”(“Non omnis moriar”). Унікальний випадок в криміналістиці, коли вірш, де вказувалося ім’я донощиці, було долучено до кримінальної справи як свідчення жертви. Софію Хомінову в повоєнні роки було засуджено на чотири роки позбавлення волі як особу, що повідомила гітлерівців про єврейку, яка переховується.
Останній прихисток Зузанна Ґінчанка знайшла в Кракові, куди погнала її лиха година. За інформацією з Вікіпедії, вона спочатку переховується у тітки Януша Возняковського, який допоміг Зузанні з фальшивими документами, згідно з якими Зузанна — вірменка. Однак її специфічна врода все ж таки видавала її єврейське походження, тому дівчина міняє схованки, обмежуючи до мінімуму коло спілкування. З нею разом переховується її рівненська подруга дитинства Блумка Фрадіс.

Ґінчанка (у центрі) з гімназійними приятельками. Крайня ліворуч Блумка Фрадіс, Лала Томіліна (донька російського генерала). Праворуч від Ґінчанки Зоя Хмєлєвска, Люся Гельмонт. Рівне, 1936 р.

Згодом дівчата перебираються до знайомої чоловіка Зузанни Ельжбети Мухарської. А тим часом гестапо заарештовує і розстрілює чоловіка Зузанни. Під час обшуку знаходять документи, які приводять німців до будинку пані Мухарської, де ховаються Зузанна і Блумка. Одного дня узимку 1944-го туди раптово навідуються гестапівці й дівчат забирають. Однак деякі свідки тих подій припускають, що на утікачок доніс хтось із сусідів. Про це йдеться, зокрема, у спогадах онука пані Мухарської, які записала Ізольда Кєц: “ Зузанна не виходила з помешкання і не відчиняла нікому двері. Ми домовилися, що коли я повертатимуся додому, то голосно тупотітиму і насвистуватиму мелодію. Одного дня я так повертався додому, але тут вибігла сусідка й попередила, щоб я не йшов додому, бо в нас у будинку гестапівці. Я зупинився навпроти і зачаївся за брамою. За якихось півгодини з нашого будинку вийшли Зуза і Блумка у супроводі гестапівців. Не розумію, як вони натрапили на їхній слід. Не інакше як доніс хтось із сусідів”.
Достовірних даних щодо точної дати й місця смерті Зузанни Ґінчанки досі не знайдено, як і її поховання. За одними з припущень, її після тортур у краківській тюрмі було розстріляно на початку 1945-го, напередодні звільнення Кракова. За іншою версією, Зузанну Ґінчанку було перевезено до концтабору в Плашуві (район Кракова) і там розстріляно в кінці 1944 року. Імовірно там же, у передмісті Плашува, у безіменній могилі знайшла вічний спокій талановита молода поетеса. Їй було всього двадцять сім…

Концтабір у Плашуві, куди звозили євреїв з краківського гетто
Меморіал “Люди з вирваними серцями”
Місця розстрілу в’язнів Плашува. Тепер тут меморіальний комплекс “Люди з вирваними серцями”. Можливо тут десь і є безіменна могила Зузанни Ґінчанки

Вірші. Пам’ять
Літературна спадщина Зузанни Ґінчанки зовсім небагата кількісно, але вона глибока і яскрава, якою і була ця жінка, чиє життя вкоротила рука катів.
Своєрідним творчим заповітом літературознавці називають вірш Ґінчанки “Non omnis moriar” (“Не вся я помру”). Написаний під час переслідувань, він передає емоції тих людей, котрі, як сама поетеса, пережили страх і зраду, жах і розпач від безвиході. Дослідники творчості Ґінчанки називають його пророчим, бо в ньому вона наче передбачила свою подальшу долю. Поціновувачі таланту Ґінчанки кажуть, що, якби вона написала лише один цей вірш, то й цього було б достатньо, щоб оцінити її талант.
Справжнє повернення Зузанни Ґінчанки почалося у Польщі в 1990-і роки. Неабияка заслуга в цьому дослідниці Ізольди Кєц, яка 1994 року видала книгу “ Ґінчанка. Життя і творчість”. Авторка не лише віднайшла маловідомі тексти поетеси, але й поспілкувалася з тими, хто знав Ґінчанку в різні періоди її життя.
Архів поетеси з фотографіями нині міститься у фондах Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві та Національній бібліотеці Польщі.
В Україні, зокрема, у Рівному ім’я поетеси ще мало відоме. Хоча в 2017-у, в рік 100-річного ювілею Зузанни Ґінчанки, за підтримки Генконсульства Республіки Польща в Луцьку та низки осіб і інституцій з України та Польщі було випущено збірку її поезій. У книзі вміщено вірші різних періодів творчості в оригіналі (польською) та в україномовному перекладі Ярослава Поліщука. Проте творчість Зузанни Ґінчанки, як і її біографія, що містить багато суперечливих і нез’ясованих фактів, ще чекає своїх дослідників.
Тепер ім’я обдарованої, харизматичної особистості буде увічнене меморіальним знаком у нашому місті, де минуло її дитинство, де юна Сана зробила перші кроки в літературі. Звідки пішла, щоб повернутися назавжди через майже 80 років.

У матеріалі використано інформацію та фото з Вікіпедії, Національного цифрового архіву Польщі, Національної бібліотеки Польщі, Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві та інших відкритих джерел.

СВІТЛАНА КАЛЬКО

Джерело: Інформаційно-пізнавальний сайт “РівнеРетроРитм”

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я