Її життя — як спалах зірки, що яскраво осяяла всіх і раптово згасла. Вона прожила усього 27 років — яскравих, богемних, сповнених надій і так безжально обірваних руками катів. Ця молода жінка з різнокольоровими очима, невимовно красива і талановита, колись ходила вулицями нашого міста.
Про нашу землячку — відому польську поетесу 30-х-початку 40-х років минулого століття Зузанну Ґінчанку (справжнє ім’я Поліна Ґінзбург), — ще рік-два тому в Рівному практично не чули. Нещодавно “повернення” поетеси частково відбулося, коли в березні 2017-го відзначали сторіччя з дня її народження. Тепер її ім’я буде увічнено меморіальним знаком на місці її рівненського помешкання.
Дитинство в домі Сандбергів
Зузанна-Поліна Ґінзбург народилась у Києві в 1917 році. Рятуючись від більшовицької революції, родина переїхала до Рівного, звідки була родом матір дівчини Цецилія, уроджена Сандберг. Батько Шимон Ґінзбург був відомим адвокатом, людиною амбіційною, і невдовзі, залишивши сім’ю, вирушив шукати кращої долі до Америки. Невдовзі й матір Зузанни подалася до Іспанії з новим чоловіком. Дівчинка залишилася під опікою бабусі й дідуся.
Хая-Клара та Абрам Сандберги були заможними рівненськими євреями. Мешкали на тодішній вулиці 3-го Мая (тепер Соборна) в будинку №132. Будинок розбомбили під час Другої світової. Але рівненські дослідники старовини встановили, що знаходився він на теперішній Театральній площі, якраз там, де нині скляні піраміди накривають “підземку”.
У чималому двоповерховому будинку, спорудженому в другій половині ХІХ століття, Сандберги утримували аптечний склад і крамницю. “Аптечний склад Сандберга, Рівне, 3 Травня, 132. Ялинкові прикраси, насіння, косметика, одеколони, лікувальні засоби, галантерея, іграшки, усе для фотографії. Низькі ціни”, – було написано на вивісці. У дитинстві, особливо на Різдво, маленька Поліна нерідко слугувала “живою” рекламою — годинами стояла у вітрині в костюмі янгола. Слід зазначити, що бабуся Зузанни Клара-Хая Сандберг була жінкою освіченою, владною, але користувалася в місті авторитетом і шаною завдяки своїй благодійності.
Вона була активною учасницею Товариства опіки над рівненськими сиротами єврейського походження “Центос”. Хоча вдома спілкувалися виключно російською, маленька Поліна вподобала польську мову, яку вивчила самостійно, й поступила на навчання до Рівненської гімназії імені Костюшка.
Свій перший вірш “Вакаційна учта” 14-річна Сана (так називали її рідні та друзі) опублікувала 1931 року в гімназійній газеті “Echa Szkolne” (“Шкільне відлуння”), яка зі звичайної шкільної “стіннівки” згодом стала поважним передплатним виданням.
Свій перший твір дівчинка підписала іменем “Зузанна Ґінцбуржанка”. У цій газеті вірші юної поетеси друкували практично щономера аж до 1933 року. Ці вірші, які не увійшли до її прижиттєвої збірки “Про кентаврів”, виданій у 1936 році, збереглися саме завдяки публікаціям у шкільній газеті monitor-press.com/ua
Муза варшавських поетів
Після участі 1934 року в конкурсі Варшавського журналу “Літературні відомості” поетичний талант Поліни Ґінзбург помітив відомий польський письменник Юліан Тувім. Саме він вмовив 18-річну дівчину вступити до Варшавського університету. Однак навчалася вона там недовго — антисемітські випади змусили покинути заклад. Натомість в літературних і мистецьких колах юна харизматична красуня-поетеса користувалася неабиякою популярністю. Саме заради участі в літературному житті Варшави Зузанна Ґінчанка (під таким псевдонімом вона писала) залишилася в польській столиці.
Дівчина з вражаючою зовнішністю і неймовірною харизмою зачаровувала своїми виступами в мистецькому кафе у Варшаві багатьох молодих людей. У неї були закохані молоді поети Лободовський, Ґомбрович, Пітеркевич. Зузанну Ґінчанку згадували у своїх спогадах найвидатніші її сучасники — Чеслав Мілош, Ян Котт, Казимеж Брандис. У 1936 році з’явилася перша і, на жаль, єдина поетична збірка Зузанни Ґінчанки. Але її добре знали читачі сатиричного журналу “Шпильки”, з яким вона співпрацювала. Її відкрита компанійська вдача наче притягувала до неї людей. Сана завжди була в колі друзів, шанувальників, залицяльників.
Не забувала вона й Рівне. Щоправда, з містом були пов’язані й сумні спогади.
Рівненські канікули
У передвоєнні роки Зузанна часто відвідувала бабусю в Рівному. Тодішнє Рівне — мішанина національностей, культур і звичаїв. Як писала дослідниця творчості Ґінчанки Ізольда Кєц, тут “поруч із євреями мешкали росіяни, українці, татари. І поляки: урядовці, вчителі, військові. Тут бував генерал Андерс…”. Рівне 1930-х було відоме на всю східну Європу своїми Великими Торгами Волинськими. Завдяки ним провінційне волинське містечко стало одним з осередків культури й мистецтва. У Рівному Зузанна тісно співпрацювала з літературною групою “Волинь”, організатором і натхненником якої був уродженець Грушвиці Чеслав Янчарський. До цього літературного гуртка входили польські та волинські поети, завдяки яким і збереглася пам’ять про Ґінчанку і її поетичну спадщину. Зузанна була життєрадісною, товариською і щирою. У Рівному в неї було чимало друзів, з якими разом відпочивали, гуляли містом, фотографувалися. Часто зустрічаються на світлинах, зокрема, сестри Анілевські, чий батько, відомий адвокат, був юрисконсультом у князя Любомирського. Чимало цих світлин зберігаються нині у фондах Музею літератури у Варшаві та Національної бібліотеки Польщі.
Саме під час таких її канікул 1939 року почалася Друга світова війна. У вересні Рівне зайняли радянські війська. Нова влада одразу націоналізувала аптеку і магазин Сандбергів. А на житлову частину великого будинку поклали око новоприбулі радянські чиновники, виселивши колишніх власників у тісну кімнатку для прислуги. На той час діда Зузанни Абрама Сандберга вже не було в живих. У розпачі Клара Сандберг відіслала онуку із залишками родинного майна до Львова. Там поетеса орендувала помешкання в будинку №8 на вулиці Яблоновських. У Львові вона вийшла заміж за старшого за неї на 16 років мистецтвознавця Міхала Вайнцихера. Її львівський творчий доробок — переклади на польську творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Маяковського. Хоча в “Літературному альманасі“ вийшли друком її нові поезії “Пробудження“ та “У битві за врожай“, їх дослідники творчості Ґінчанки вважають радше даниною тогочасній радянській кон’юнктурі.
Переслідування, зрада, загибель
У перші місяці фашистської окупації, яку Ґінчанка зустріла у Львові, з Рівного надійшла сумна звістка. Бабуся Хая-Клара Сандберг померла від серцевого нападу під час перевезення до Здолбунова, де відбувалися масові страти євреїв.
Втрапила до рук гітлерівців і сама Зузанна. На неї донесла власниця (за іншими даними, консьєржка) особняка, де мешкала поетеса Софія Хомінова. Але чудом поетесі вдалося врятуватися. Ім’я донощиці Ґінчанка згодом “увічнить” у своєму пророчому вірші “Не вся я помру…”(“Non omnis moriar”). Унікальний випадок в криміналістиці, коли вірш, де вказувалося ім’я донощиці, було долучено до кримінальної справи як свідчення жертви. Софію Хомінову в повоєнні роки було засуджено на чотири роки позбавлення волі як особу, що повідомила гітлерівців про єврейку, яка переховується.
Останній прихисток Зузанна Ґінчанка знайшла в Кракові, куди погнала її лиха година. За інформацією з Вікіпедії, вона спочатку переховується у тітки Януша Возняковського, який допоміг Зузанні з фальшивими документами, згідно з якими Зузанна — вірменка. Однак її специфічна врода все ж таки видавала її єврейське походження, тому дівчина міняє схованки, обмежуючи до мінімуму коло спілкування. З нею разом переховується її рівненська подруга дитинства Блумка Фрадіс.
Згодом дівчата перебираються до знайомої чоловіка Зузанни Ельжбети Мухарської. А тим часом гестапо заарештовує і розстрілює чоловіка Зузанни. Під час обшуку знаходять документи, які приводять німців до будинку пані Мухарської, де ховаються Зузанна і Блумка. Одного дня узимку 1944-го туди раптово навідуються гестапівці й дівчат забирають. Однак деякі свідки тих подій припускають, що на утікачок доніс хтось із сусідів. Про це йдеться, зокрема, у спогадах онука пані Мухарської, які записала Ізольда Кєц: “ Зузанна не виходила з помешкання і не відчиняла нікому двері. Ми домовилися, що коли я повертатимуся додому, то голосно тупотітиму і насвистуватиму мелодію. Одного дня я так повертався додому, але тут вибігла сусідка й попередила, щоб я не йшов додому, бо в нас у будинку гестапівці. Я зупинився навпроти і зачаївся за брамою. За якихось півгодини з нашого будинку вийшли Зуза і Блумка у супроводі гестапівців. Не розумію, як вони натрапили на їхній слід. Не інакше як доніс хтось із сусідів”.
Достовірних даних щодо точної дати й місця смерті Зузанни Ґінчанки досі не знайдено, як і її поховання. За одними з припущень, її після тортур у краківській тюрмі було розстріляно на початку 1945-го, напередодні звільнення Кракова. За іншою версією, Зузанну Ґінчанку було перевезено до концтабору в Плашуві (район Кракова) і там розстріляно в кінці 1944 року. Імовірно там же, у передмісті Плашува, у безіменній могилі знайшла вічний спокій талановита молода поетеса. Їй було всього двадцять сім…
Вірші. Пам’ять
Літературна спадщина Зузанни Ґінчанки зовсім небагата кількісно, але вона глибока і яскрава, якою і була ця жінка, чиє життя вкоротила рука катів.
Своєрідним творчим заповітом літературознавці називають вірш Ґінчанки “Non omnis moriar” (“Не вся я помру”). Написаний під час переслідувань, він передає емоції тих людей, котрі, як сама поетеса, пережили страх і зраду, жах і розпач від безвиході. Дослідники творчості Ґінчанки називають його пророчим, бо в ньому вона наче передбачила свою подальшу долю. Поціновувачі таланту Ґінчанки кажуть, що, якби вона написала лише один цей вірш, то й цього було б достатньо, щоб оцінити її талант.
Справжнє повернення Зузанни Ґінчанки почалося у Польщі в 1990-і роки. Неабияка заслуга в цьому дослідниці Ізольди Кєц, яка 1994 року видала книгу “ Ґінчанка. Життя і творчість”. Авторка не лише віднайшла маловідомі тексти поетеси, але й поспілкувалася з тими, хто знав Ґінчанку в різні періоди її життя.
Архів поетеси з фотографіями нині міститься у фондах Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві та Національній бібліотеці Польщі.
В Україні, зокрема, у Рівному ім’я поетеси ще мало відоме. Хоча в 2017-у, в рік 100-річного ювілею Зузанни Ґінчанки, за підтримки Генконсульства Республіки Польща в Луцьку та низки осіб і інституцій з України та Польщі було випущено збірку її поезій. У книзі вміщено вірші різних періодів творчості в оригіналі (польською) та в україномовному перекладі Ярослава Поліщука. Проте творчість Зузанни Ґінчанки, як і її біографія, що містить багато суперечливих і нез’ясованих фактів, ще чекає своїх дослідників.
Тепер ім’я обдарованої, харизматичної особистості буде увічнене меморіальним знаком у нашому місті, де минуло її дитинство, де юна Сана зробила перші кроки в літературі. Звідки пішла, щоб повернутися назавжди через майже 80 років.
У матеріалі використано інформацію та фото з Вікіпедії, Національного цифрового архіву Польщі, Національної бібліотеки Польщі, Музею літератури імені Адама Міцкевича у Варшаві та інших відкритих джерел.
Джерело: Інформаційно-пізнавальний сайт “РівнеРетроРитм”
