Поетичний збірник «Зоря Шевченка над Карпатами» вийшов в ужгородському видавництві «TIMPANI» в рік 30-річчя незалежності України і 75-ліття Закарпатської обласної організації НСПУ.
А недавно його презентували в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка. Річ у тім, що в одному з його розділів – «Відлуння Франківського краю» – подано вірші прикарпатських авторів, присвячені Тарасові Шевченку. Вони становлять потужний поетичний пласт на тлі творів українських поетів Карпатського регіону попередніх поколінь і авторів нині сущих із нашої, Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей України та прикордонних регіонів Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії.
Книжку видано з ініціативи учасників п’яти міжнародних літературних фестивалів «Карпатська ватра», що відбулися впродовж 2008–2018 років на Закарпатті з участю й літераторів із Прикарпаття. Про кожен із цих літфестів згадує у передмові до неї «Ми виросли з Шевченкового слова» письменник Василь Густі. Він та Олександра Ігнатович є упорядниками цього видання, значення якого, на наш погляд, годі переоцінити – не лише як факту сучасного українського літпроцесу, а і як данини нашого пошанівку Кобзареві, особливо ж напередодні близької вже 208-ї річниці від дня його народження.
Відкривається «Відлуння…» добіркою поезій незабутнього Степана Пушика. Зокрема у вірші про «таємничу Сокільську скелю і Шевченка над Черемошем» поет привертає увагу читачів до того, що саме гуцули спорудили чи не перший в Україні пам’ятник Кобзареві:
І верхи, і гуцульські оселі,
І неначе якась сторожа,
Непокірна висока скеля
Перед дзеркалом Черемоша.
І Пушиків земляк із Викторова поблизу Галича Ярослав Ткачівський, заступник голови НСПУ, починає вірш у своїй добірці зі згадки про один із найдавніших на Прикарпатті пам’ятників Кобзареві у селі Івано-Франківської ТГ: «У приміськім селі – у Вовчинці, Стоїть сто літ вже пам’ятник Пророку…».
Життєствердний символ України вплітає в канву свого вірша і відомий поет Василь Рябий із Коломиї. Твір написано ще до московської агресії супроти незалежної України, але він уже вселяє якусь тривогу в мирний триб її життя:
Сяє калиною ненька
в сонці омріяних днів.
А в Тараса Шевченка
очі дуже сумні.
Світ не збагне усенький
цю таїну в таїні.
А в Тараса Шевченка
очі дуже сумні.
Знаний на Прикарпатті поет Іван Війтенко із с. Коршева Коломийського району в програмовому вірші добірки своїх творів, присвячених Тарасові Шевченку, пише:
Іду я не до бронзи, не до каменя –
Іду я до Тараса на поклін.
І моє серце, наче в нього зранене,
Дзвенить на сполох, як мосяжний дзвін.
А вже вісім років більш ніж достатньо приводів для тривоги за долю України в українців і разом з ними – у їхнього, нині застиглого в бронзі, Батька Тараса. Тінь московської агресії весь цей час грізно нависає над нашою Вітчизною – випаленими на її правічних східних теренах полями, зруйнованими внаслідок ворожих артобстрілів людськими оселями, смертями героїчних оборонців української землі, численними жертвами серед цивільного населення. Тим-то поет і журналіст Іван Гаврилович у своєму вірші проводить історичну паралель щодо справедливості боротьби учасників народного повстання гайдамаків у XVIII ст. і вже в ближчі до нас часи – оборонців Холодноярської Республіки (1919–1922), створеної на тій же залісненій території нині Черкаської області, з подіями московсько-української війни, що триває на сході України. І як епіграф до своєї поезії наводить відомі рядки із вірша Т. Шевченка «Холодний Яр»: «Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане… На переконання поета, даремно
Готує Кремль сорочку гамівну
Тим, хто лиш волі від ярма вдихнув,
Пророслої з Тарасового болю.
………………………………..
Ми – на своїй землі, а випадкові
На ній лише загарбник і манкурт.
Наш дух – вогонь Тарасового слова,
Снаги до боротьби джерельний нурт!
Також у названому розділі презентованої книжки представлено добірку поезій Антоніни Листопад, переселенки з Луганщини. На початку вірша «Таємний суд» вона наводить як епіграф Шевченкові рядки: «Тойді повісили Христа. Й тепер не втік би син Марії». Поетеса екстраполює глибинний філософський підтекст цієї біблійної події на життя сучасного українського суспільства:
О, що тойді?!
Тепер усе – інакше.
Нести не треба на Голготу хрест.
Голгота – скрізь…
Вона, як лютий пес,
Що замість тіні поруч дише – завше.
Тойді знайшовся лиш один Іуда.
Тепер іудам – несть уже числа.
Філософського осмислення творчості й постаті Тараса Шевченка сповнені вірші і Лесі Шмигельської. Як-от це поетичне звернення до нашого національного Пророка:
Ти не чекав од світу похвали,
Плекав слова добірні, наче жито.
Ти сам цей ґрунт засіяв, щоб зродити
Себе нового з-під снігів і мли.
А завершує цю свого роду поетичну перекличку авторів із Прикарпаття молода поетеса Ірина Фотуйма, до речі, працівниця бібліотеки, де презентували книжку «Зоря Шевченка над Карпатами»:
Стоять твої слова, Тарасе,
Немов у Бога за плечима.
Так боїмося тої правди,
Що радше будемо незрячі.
Та подолаєм дивне коло –
Воно ж помчить собі рікою.
«Ну що б, здавалось…», оте слово?
А креше і граніт собою.
І. Фотуйма, Я. Ткачівський та І. Гаврилович прочитали свої вірші присутнім у бібліотечній залі, а серед них були і запрошені керівництвом ОУНБ ім. І. Франка на цей літературно-патріотичний захід солдати строкової служби підшефної військової частини 1241 Національної гвардії України зі взводу офіцера Андрія Відоняка. Голова Закарпатської ОО НСПУ Василь Кузан, який разом із головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євгеном Бараном модерував презентацію «Зорі Шевченка над Карпатами», подарував військовослужбовцям примірники нової книжки. Письменник і краєзнавець Василь Бабій, директорка головної книгозбірні області Людмила Бабій та інші відзначали те, що видано цей тематичний збірник поезії за сприяння управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської ОДА у рамках програми підтримки видань творів закарпатських авторів, а цього разу, як бачимо, за гроші закарпатського обласного бюджету профінансували друк поетичних розділів і авторів з Івано-Франківщини та інших регіонів. Виходили при цьому передовсім зі шляхетної мети презентованої антології – об’єднати авторів із різних територій Карпатського регіону під мужнім Шевченковим словом, яке пройшло важкі тернисті дороги, щоби врешті прорости в душах людей вірою, надією, любов’ю до України.
Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ
Прокоментуєте?
