Сумна звістка. Не стало Віталія Дончика.
Не стало видатної української людини. Не перераховуватиму тут усіх його регалій – це неодмінно буде в офіційних некрологах. Саме його ім’я вище за всіх його регалій. Український світ збіднів на одного з тих, на кому він тримався.
Віталій Дончик посідав помітне місце у житті багатьох талановитих літераторів. Надарований неподібною доброзичливістю і цікавістю до здібних людей, він прагнув усіх їх підтримати й усіх пропагувати. Його ставлення до літератури було ставленням дбайливого господаря, який прагнув подякувати і плекати на все національно важливе і творчо здорове.
У моєму житті Віталій Дончик посів особливе місце. Його дружнє плече я завжди відчував біля себе ще від перших своїх літературних спроб. Я завжди жив із прекрасним відчуттям, що у мене є людина однієї групи ідейної крові – Віталій Дончик.
Знаю, що ця звістка болісно розлуниться у різних куточках України, бо в Дончика було багато не тільки аспірантів, кандидатів і докторів наук, які «вийшли з його руки», а й ціла армія його одораторів та захоплених симпатиків. І кожен з них відчує гіркоту особистої втрати. Світла пам’ять Тобі, Віталію! І хай буде пухом Тобі земля!
Михайло Слабошпицький
