На урочистому заході були присутні українські письменники, артисти, літератори з Туреччини.
Голова НСПУ Михайло Сидоржевський зробив ґрунтовний аналіз літературного процесу найновішого часу, не оминувши увагою найважливіші книжки та їхніх авторів.
Зокрема він зауважив, що сучасна українська література – дуже різноманітна. Насамперед привертає увагу тематика, яку порушують у своїх творах сучасні українські письменники: від призначення людського життя до заперечення Творця і єдинопочатку, проте останнім часом тема війни, еміграції та заробітчанства стала чільною в українських творах, але, на жаль, не всі вони мають свою художньо-естетичну цінність. Найважливішими книжками цього періоду історії української літератури можна назвати «Іловайськ» – документальну книжку Євгена Положія про мужність і героїзм українських вояків, які захищають українську незалежність, роман «Інтернат» Сергія Жадана – це психологічна драма про життя звичайного вчителя в умовах окупованого Донбасу, поетичну збірку «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук, де з гіркотою й болем поетка розповідає про свій власний досвід російсько-української війни, фантасмагоричний та ірреальний роман «Довгі часи» Володимира Рафєєнка – це своєрідна балада для дорослих про життя і смерть і знову ж таки про російсько-українську війну, екранізований роман «Гніздо горлиці» Лесі Олендій, де порушується і висвітлюється тема українського заробітчанства та еміграції, а також твір «Аеропорт» американського військового кореспондента Сергія Лойка – це роман про героїчну оборону Донецького аеропорту військовослужбовцями ЗС України і добровольцями у вересні 2014 – лютому 2015 р.
Заступник голови Київського організації Бори Пономаренко, виступаючи на вечорі, не оминемо увагою й найновішу українську публіцистику, зазначивши, що її розвиток є потужним і значимим. Він назвав найвидатніших публіцистів найновішого часу – це вже, на жаль, покійний письменник Михайло Слабошпицький, а також журналіст Олег Криштопа; поет, перекладач і блогер Андрій Бондар; публіцист і перекладач Олександр Бойченко; редактор видавництва «Темпора» Лесь Белей; головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський, головний редактор газети «День» Лариса Івшина; літературознавець і професор Михайло Наєнко, головний редактор «Слова Просвіти» Любов Голота та ін.
Поетеса Юлія Бережко-Камінська зробила доповідь, де згадала й про українські літературні журнали й газети України, які виходили й виходять тепер, зазначивши їхній потужний позитивний і просвітницький вплив на формування української свідомості, зокрема це журнали «Київ» і «Дзвін», а також найпотужніші сучасні українські газети – «Літературна Україна», «Українська літературна газета» і «Слово просвіти», на сторінках яких завжди можна знайти дуже багато цікавих матеріалів з історії України, докладно ознайомитись із сучасним літературним процесом – прочитати нові твори не лише українських письменників, а й митців із зарубіжжя. На жаль, ставлення з боку держави до просвітницьких часописів залишається вельми прохолодним. Недофінансування або взагалі нефінансування, звичайно, негативно позначається на роботі видання. Вона зазначила, що, підсумовуючи літературні здобутки 2012 року, має бути розроблена державницька концепція підтримки таких просвітительських видань, оскільки вони здатні впливати на громадську думку й формувати її. А це дуже важливо в умовах теперішньої російсько-української війни, коли іноді правдиве й потрібне друковане слово стає чи найважливішим чинником відбиття й фіксування нашої історії.
Поетеса Валентина Козак зробила розлогу доповідь про теперішню літературну критику. Вона сказала: «Ми маємо талановите гроно молодих літературних критиків. Зокрема можна назвати таких відомих широкому читацькому загалу осіб, як Тарас Пастух, Дмитро Дроздовський, Уляна Галич, Ганна Улюра та ін. Які вельми сумлінно ставляться до своєї роботи й 2021 рік не став для них винятком».
Письменник В’ячеслав Гук порушив на урочистому вечорі питання перекладу сучасних українських творів на мови світу. Зокрема він зазначив, що надто важливою для сучасної української літератки є й залишається проблема перекладу її на мови світу. Дуже добре, що Український інститут книги не стоїть осторонь цієї проблеми і вже надто багато зробив для її подолання і вирішення. Проте, на жаль, не так багато є державницьких програм, які б на гідному рівні підтримували цю потрібну для сучасної України галузь. Звичайно, (і це дуже добре!) переклади сучасних українських книжок регулярно виходять за кордоном. І 2021 рік не став винятком. Дуже часто це, так звані, «бартерні» переклади, на рівні певних знайомств, коли український письменник опікується перекладом якогось зарубіжного письменника і втілює цей проект на теренах України, а зарубіжний письменник намагається зробити все, аби книжка якогось автора з України потрапила до певного видавництва або до якоїсь перекладацької програми й була перекладена десь за кордоном. Але цього, щоби гідно презентувати сучасну українську літературну на Заході, звичайно, за словами В. Гука, замало, оскільки потрібно, по-перше, усунути всі бюрократичні перепони щодо цього питання, а по-друге, все-таки мають бути задіяні до відбору текстів на переклад фахові критики і перекладачі, які добре обізнані з тим, що саме тепер потрібно перекласти, аби Україна як частина Європи була почута на кордоном. Це стосується насамперед публіцистики про російсько-українську війну. Бо слово – це зброя, і ми маємо вправно ним володіти.
На заході також було порушене питання щодо літературних фестивалів, які, попри пандемію, вирували країною, оскільки на подальше становлення сучасної української літератури дуже сильно впливають численні літературні фестивалі, які дають можливість письменникам, особливо молодим, заявити про себе не лише в якомусь окремому літературному середовищі, а й вийти на публіку. Серед них знаковими є літературний фестиваль «Meridian Czernowitz», який має на меті повернути Чернівці на культурну мапу Європи. Цей фестиваль є проектом чернівецької обласної громадської організації «Культурний Капітал», а також «Форум видавців», який щороку відбувається у Львові, – це величезний книжковий ярмарок, один із найбільших у Східній Європі, а також Львівський літературний фестиваль. Він відбувається щороку, у вересні, починаючи з 1994 року. «Форум видавців» став по суті сполучною ланкою між сучасною літературою Сходу і Заходу. Він не лише відкриває в сучасній український літературні нові імена, а й знайомить українських читачів з іноземними новинками, перекладеними українською, а ще на ньому українські шанувальники слова мають можливість наживо побачити й поспілкуватися зі своїми улюбленими письменниками. До того ж на фестиваль приїжджають зарубіжні письменники на презентації своїх виданих в Україні книжок, що тільки підкреслює важливість присутності України на літературній мапі світу.
Підсумовуючи вечір, очільник НСПУ Михайло Сидоржевський зазначив, що Україна – це частина Європи й одна з найбільших її країн. Вона має величезну духовну спадщину та володіє потужним інтелектуальним потенціалом і ресурсами. Українською літературою цікавляться за кордоном, її перекладають, її екранізують. Саме література презентує Україну у світі як країну з європейськими цінностями, бо її культурне надбання є найбагатшим і найпотужнішим, таким, що гідно пройшло всі випробування часу.
Захід було проведено з дотриманням усіх карантинних вимог.
Пресслужба НСПУ
