Сирени виють. З люттю усією
вриваються ракети в гавань снів.
Прокинься, український Одіссею,
буди дружину і малих синів.
Бери на руки однорічну доню,
що вже проснулась від розривів мін.
Вклади їй хрестик в крихітну долоню,
бо вранці знову вас покличе дзвін.
А в церкві на заупокійній службі
назвуть усіх, кого уб’ють навкруг.
…То поминальний дзвін по нашій дружбі,
бо хто вбиває – той уже не друг!
Із ворогом ніщо не скріпить узами.
Й за кожен танк московський і снаряд –
ми вже ніколи не будемо друзями!
Та й добрими сусідами навряд…
Прокоментуєте?
