15 червня 2021 року виповнюється 80 років відомому прозаїку і поету, журналісту, члену НСПУ та НСЖУ Олександрові Івановичу Кутняку.
Більше десяти років попрацювавши пліч-о-пліч з цією людиною на творчих теренах (а саме в редколегії міжнародного літературного альманаху «Форум» та оргкомітеті міжнародного фестивалю літературних видань «Рідкісний птах» м. Дніпра), я сподіваюся, що нарешті наблизилася до розуміння сили духу письменника-ювіляра. Можливо, він набрався тієї сили від рідної землі? Адже випробування його на міцність почалися з раннього дитинства.
…По закінченню Другої світової війни на п’ятирічного хлопчика звалилося те, що не мало відбутися – в його руці вибухнула граната, яку дворові хлоп’ята знайшли за містечком. Сашко на все життя залишився без правої руки і зору, який ледь жеврів опісля трагедії.
Холодні й голодні роки в спецінтернаті для особливого контингенту дітей знайшли своє болюче відображення в багатьох оповіданнях письменника.
Олександр вижив. Гідно закінчив школу. Перегодом, двічі – Дніпропетровський держуніверситет за фахом «Література» та «Історія». Цікаві нестандартні уроки О.І. Кутняка в школах Дніпропетровщини досі згадують його учні.
У похмурі 90-ті Олександр Іванович знайшов у собі можливості працювати в керівництві будівельної організації.
Скільки себе пам’ятає – стільки виникали думки про активний туризм і бажання кинути виклик одній із найпотужніших природних стихій – воді. Тому щоліта впродовж багатьох років О. Кутняк брав участь в сміливих пригодах для мужніх, сильних і завзятих любителів сплаву порожистими холодними північними ріками колишнього Союзу. Про мандрівки, де раз по раз виникають надзвичайні ситуації, що потребують від людини неабиякої мужності, витримки, сили волі, де є ризики для життя, ідеться в книгах письменника – «Над темними глубинами», «Живое зеркало текучих вод» та ін.
Кожен твір Олександра Кутняка – і проза, і поезія – це відверта сповідь автора, сповнена великої любові до матінки-природи, до рідних, коханих, друзів.
Так, книга «Золотая канитель воспоминаний» написана соковитою літературною мовою, у якій біль, радість і переживання людей, що не повністю втратили зір чи зовсім незрячих.
У збірнику «Поговори со мною, ангел» автор намагається довести, що людина – творець свого індивідуального, ексклюзивного Всесвіту. Письменник створює суб’єктивну реальність, яка припускає наявність ангелів, персоніфікованих каменів, води, риб, птахів…
Філософські роздуми (зокрема і фантасмагоричних героїв) продовжує «Гравитация одиночества» – покутні сповіді та рефлексії людини, яка прагне в усьому дістатися «до самої суті».
Збірник «Поприще» став підсумком постійних міркувань автора «про сенс життя і смерті теж». Письменник стверджує, що «у першому і другому є смисл, а наприкінці тунелю так чи інакше проглядається екзистенціальне світло, яке наполегливо, але ненав’язливо пропонується побачити читачеві».
Окремо виділяється книга поезії «Аллегории». Образний світ автора самобутніх поетичних рядків надихнув професіонального композитора Валентину Фалькову та вашу покірну служницю – композитора-аматора на створення пісень і романсів на вірші Олександра Івановича. Ці музичні твори стали лауреатами регіональних вокальних конкурсів «Натхненний дует Придніпров’я» Асоціації композиторів Дніпропетровської обласної організації Національної всеукраїнської музичної спілки.
Нещодавно вийшла друком книга «Автопортрет. Рефлексии», у якій О. Кутняк наводить слова Омара Хайяма, що «…пекло і рай – тільки дві половинки нашої Душі». Якщо погодитися, що «людина – всесвіт в мініатюрі», то стає зрозумілим, чому своє власне «пекло» письменник висміює, рефлексуючи на широкий загал.
Автор більше десяти книг прози і поетичного збірника постійно у творчих пошуках і планах: і як багаторічний редактор дніпропетровської газети «Естафета» для людей з обмеженими можливостями, і як шеф-редактор згаданого вище альманаху «Форум», а ще – як чоловік, закоханий у своїх героїнь.
«Хочеш змінити світ – розпочни з себе». Цією максимою керується Олександр Кутняк у роботі і творчості. Він – self-made man, або людина, яка зробила себе сама.
З роси і води Вам, шановний, нескорений і натхненний ювіляре, в наступному 80-річчі!
Олена Швець-Васіна
