* * *
Тільки лють. Ні страху, ні знемоги.
Тільки лють ― без сліз і жалю без.
Тих, хто доживе до перемоги,
мертві привітають із небес.
Закріпивши прапор на руїні,
вкотре починаємо з нуля.
Виростить залізне покоління
зорана снарядами земля.
11.04.22
* * *
дерева теж
побрели б на захід
взявши на плечі небо
і трава побігла би слідом
перестрибуючи через міни
якби не тримала коріння
земля
якій нема куди відступати
13.04.22
* * *
здригаючись
від вибухів
між руїнами
бреде
зґвалтована
посивіла
весна
куди ти весно?
даруй квітню
весь голос викричала
бульбу садити
шепоче
19.04.22
* * *
Якась зловісна надмірна тиша.
Минуле стигне в німих дзеркалах.
В прицілі часу ― дитяче ліжко,
настільна лампа, горнятко кави.
Не фільм, не сон. Зацвітають вишні.
Заграви мітять квітневі будні.
В прицілі часу ― чиясь усмішка,
чиясь надія, чиєсь майбутнє.
Шибки з хрестами ― Господні пазли.
Холодний вітер зі сходу свище.
І Львів завмер на прицілі часу
у неприродній воєнній тиші…
20.04.22
* * *
За прогнозами ― грози
згідно з календарем.
Пів країни в тривозі,
пів ― чекає сирен.
Не лякайся, не треба:
це, напевно,здалось…
Смерть, не влучивши в тебе,
вцілить когось.
Навпростець з небокраю
суне хмара чужа.
…А герої вмирають ―
на жаль…
22.04.22
* * *
Воскрес і воскресатиме щороку.
І знову розпинатимуть щороку ―
щоб не забути. І Господню кров
Господнім тілом будуть заїдати
в ім’я Господнє. Що ж, смачного! Тільки
отих, які страждали, може, більше
і довше, ніж Ісус, уже не буде.
На вірності розіп’яті своїй,
вони вже не воскреснуть ні на третій,
ні на дев’ятий, ні на сороковий.
І ті, кого вони не народили,
від інших не народяться. Обтяті
біля коріння родові дерева
уже не розгалузяться. Ніколи.
24.04.22
* * *
Ця воєнна весна з солов’їними співами між
завиванням сирен, із надсадним вишневим цвітінням…
Перехрещені вікна і дні, ти і спиш, і не спиш ―
до новин фронтових припасовуєш фази терпіння.
Що ми знали колись про любов? Боже мій, як болить
це дівчатко у льосі, налякане наглою тишею,
що накрило собою улюблену ляльку в останню мить…
Лялька вижила.
26.04.22
* * *
Чим будеш душу свою латати,
перемігши пітьму?
Страшно: нема КУДИ повертатись,
страшніше: нема КОМУ…
30.04.22
* * *
Вічне питання, німе питання
виболіло в мету.
Вірш, який може стати останнім,
пишеться на ходу.
Нині повітря таке медове ―
крутиться голова.
У міжсирення крокую Львовом.
Сива. Але жива.
10.05.22
* * *
Поза весною, поза війною,
поза календарем
Ноїв ковчег припливе без Ноя
в світ нових теорем.
Витравить мапа криваві плями,
розпорошить дими…
В землю, угноєну москалями.
що посіємо ми?
21.05.22
* * *
Цвинтар. Тривожно, вітряно.
Гурт суворих людей
Витримай, Львове, витримай!
Тилу нема ніде.
Тишу плекай позичену,
переправляй ленд-ліз.
Тобі ніколи не личило ―
і зараз не треба сліз.
24.05.22
* * *
От і відбій провило ―
можна жити, либонь.
Чорне змішалось з білим
в сновидіннях безсонь.
Кава. Трамвай за рогом,
і т. д, і т. д…
Страх, що влучило в когось ―
десь…
26.05.22
* * *
…і до кожного окупанта
який приповзе додому живим
навідається кам’яна баба
вона триматиме в кам’яних руках
свою кам’яну голову
відбиту осколком
і скам’яніє кожен
під поглядом
її кам’яних очей
01.06.22
* * *
Тримайся, мій червню, тобі ще іти
по мінах крізь обстріли і блокпости,
уривками спати, стояти на чатах,
влучати,
влучати,
влучати,
влучати.
Тримайся! Тобі ще цвісти і цвісти,
складати вірші і писати листи
в Добромиль, Мукачеве, Стрий, Коломию.
Добірні дощі твої рани омиють.
В полоні, шпиталі, тривожному сні,
в підвалі чи біженцем на чужині, ―
тримайся! Тобі пильнувати планету
до липня, щоб той перейняв естафету.
12.06.22
* * *
Все добре, не турбуйтеся, маркізо!
Рай і Європа приймуть нас без візи,
а наша кров до вас не допливе ―
хіба зачепить продовольча криза,
проте ніщо під небом не нове ―
ні героїзм, ні зрада, ні сюрпризи…
Можливо, дочекаємось ленд-лізу ―
принаймні ті, хто якось доживе.
Маркізо, тут ― між «бути» і «не бути» ―
де випадок затверджує маршрути,
зруйновані і долі, і мости, ―
все добре, тільки праведного суду
і вашої бракує доброти.
І, поки світ збирається на чудо,
змовляються з пілатами іуди,
і цвинтар багатіє на хрести.
13.06.22
* * *
Співчуття заніміло. Підстрелений обрій
за собою біжить, як щеня за хвостом.
Не прокинешся ― з Богом. Прокинешся ― добре:
доберешся в майбутнє в розбитім авто.
Захід їде на схід, схід тікає на захід,
Червень потом стікає в обіймах броні,
і контужений Моцарт вертається Бахом,
і оглухлий Бетховен бреде по війні…
20.06.22
м. Львів
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
