91 рік тому – 30 січня 1930 року Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР видало постанову «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…», що запустила тотальні репресії проти селян, які більшовики назвали «розкуркуленням». Ліквідація селян-господарів полягала у повному позбавленні власності, виселенні цілими родинами, а в разі спротиву – фізичному знищенні. Про це пише radiosvoboda.org.
Рік тому, до 90-ї річниці початку тотального винищення в СРСР приватних селянських господарств, Радіо Свобода розпочало спільно з Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціальний проєкт – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». За цей час, дописувачі поділилися з редакцією Радіо Свобода переказаними свідченнями про сотні розкуркулених родів, надсилаючи листи до редакції і розповідаючи свої історії у коментарях під публікаціями матеріалів проєкту в соціальних мережах. Завдяки цьому, дехто із дописувачів знайшов своїх родичів.
Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) СРСР «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств…» формально закріпила сталінські директиви, озвучені радянським «вождем» 21 січня 1930 року у статті «До питання про політику ліквідації куркульства як класу».
«Щоб витіснити куркульство як клас, треба зломити у відкритому бою опір цього класу і позбавити його виробничих джерел існування і розвитку. Нинішня політика партії на селі є поворот до нової політики ліквідації куркульства як класу», – наголосив Йосип Сталін, генеральний секретар Центрального комітету Комуністичної партії СРСР.
Селян позбавили всього: житла, землі, майна, харчів, реманенту, худоби. Тих, хто не хотів вступати у колгоспи, висилали, ув’язнювали, розстрілювали. Ті, кому вдалося вижити, у радянські часи приховували свою належність до «розкуркулених», міняли прізвища і по батькові, боялися розповідати правду своїм дітям і онукам.
Однак, як виявилося, із часом, здебільшого вже після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності, ці люди, часто перед смертю, усе ж захотіли розповісти про той жах, який пережили. Тепер їхні нащадки хочуть, щоби про це знали, і щоб таке ніколи не могло повторитися.
Радіо Свобода продовжує проєкт про «Розкуркулення» і просить усіх, хто зберіг свідчення своїх рідних про репресії проти селянства, які чинила радянська влада, надсилати їх на адресу: Radiosvoboda@rferl.org
Просимо повідомити: прізвище та ім’я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село, район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Пропонуємо вашій увазі нові історії з редакційної пошти, а також листи від тих, хто, завдячуючи публікаціям Радіо Свобода, знайшов своїх рідних.
Із редакційної пошти
Від: Oleksandr Kostiuchenko
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Житомирська область, Коростенський район, с. Струмок (раніше Рудня Мошенська або Рудня Мошна).
На старих мапах ще села не було, а хутір, де жив мій рід, був іще з початку 19-го століття.У дідового діда було невелике виробництво, скоріше гамарня (кузня) металевих виробів. Із 1851 року про наш родовід у костьольних книгах згадується. Моя бабуся Коротун (дівоче прізвище Єсипович) Ніна Казимирівна, 1912 року народження, розповідала, що у них в родині було семеро дітей. Мали землю, худобу. За одним столом обідали всі, разом із людьми, яких наймали для роботи на полі. Будинок був великий, із господарськими спорудами. Моя бабця була старшою донькою. Коли їй виповнилося 15 років, прийшли більшовики. Забрали хату і самі туди поселилися. Усіх вигнали на вулицю. Усе, що було, забрали. Деякий час родина перебивалася у землянці, а потім батьків забрали і вислали до Казахстану. Дітей люди розібрали по хатах, щоб із голоду не померли. Мою бабусю дуже рано віддали заміж, і це вберегло її від депортації. Батьків своїх вона більше ніколи не побачила. Увесь час жила в страху, що і за нею прийдуть. У метриці змінила дату народження і по батькові – із «Казимирівна» на «Карлівна». Жила поряд у містечку, працювала в їдальні військовій. Довго нічого і нікому не розповідала – боялася. Із самого раннього дитинства в мене є один спогад: сім’я велика наша була – дев’ятеро дітей. Коли, бувало, за обідом якось ненароком зі столу падав кусочок хліба, мама (Валентина, 1937 року народження) піднімала той шматочок, цілувала і щось промовляла. Мені було тоді років 5, і я копіював поведінку дорослих. І лише згодом я зрозумів, чому моя мама так робила. І досі у Коростені одна з площ зветься «Комсомолка» і там стоїть пам’ятник – дві постаті в шинелях і будьонівках. Був маузер у комсомолки, але його гарненько приховали…і написали «молодь Коростенщини 20-х років». Можливо, це «вдячні нащадки» поставили своїм «дєдам»?!
Від: Милава Антоник
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення на Луганщині
Мій дідусь по материнській лінії – Овчаренко Сергій Ористархович, 1910 року народження, із селища Бугаївка Луганської області – був одинадцятою дитиною у родині. Розповідав, що сім’я мала одну корову і ту відібрали при розкуркулюванні.
Від: Любов Білоус
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Моя прабабуся – Сарнавська Ярина Дем’янівна (або Доміантівна), дівоче прізвище Янович, удова, чоловік помер ще до початку колективізації – жила із шістьма дітьми на хуторі в лісі біля села Ляхова (тепер Осички ) Радомисльського повіту Київської губернії (зараз Житомирська область). Забрали у неї все майно: землю, худобу, реманент, ліс, а її з дітьми переселили до сусіднього села Гряда (Прибудок). Усіх жителів виселили до Сибіру або вбили. Село стерте з усіх архівів і карт, залишилися лише надгробки гранітні ручної роботи з прізвищами Кулаківські, Вишневські, Тичини… Отакі-то справи творила червона влада… Є ще багато того, що треба взнати, але немає у кого розпитати. Моя баба Сарнавська Антоніна, 1911 року народження, давно померла. По батьковій лінії теж був репресований мій дід Репецький Степан (Стефан) Іванович, але вижив у концтаборах сталінських, пройшов війну, мав інвалідність від поранення. У ділі про антирадянську діяльність записаний «українцем», може, це врятувало йому життя. Усі його брати і родичі теж були репресовані, були по таборах і тюрмах… Ніхто і не дожив до реабілітації! Не можу знайти в архівах точних даних про мою другу бабу Зборовську Галину Станіславівну. Вона була полька. Ніби вона народилася у Дерманці Малинського району Житомирщини.
Від: Валентина Білик
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Родина моєї бабусі Віри проживала у Чуднівському районі, що на Житомирщині.Сім’я була багатодітна, зі статками. Мали землю, реманент, пару волів, коней. Бабуся розповідала, тримали багато свиней. Восени на весь рік заготовляли солонину і натоплювали бочечку смальцю. Працювали самі, найманих робітників не було. Усі трудилися: і дорослі, і діти. Бабуся розповідала, як вона в 5 років із братами ходила пасти в нічне коней. Саме тому, що не було найманих робітників, не вислали сім’ю до Сибіру, але під час розкуркулення у родини забрали все – навіть їжу з печі та квасолю, відкладену на насіння. Далі – половина дітей і батько померли від голоду, мати та інші діти – ледве вижили. Бабусю врятувало те, що їй на той час уже було 16 років і вона наймитувала в Хмельницькій області. Бабуся Ліда – мама бабці Віри доживала свій вік у нас.
Проєкт допоміг знайти рідних і нові спогади
Від: Fedir Indutnyi
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Шановна Редакціє! Хочу від щирого серця і від імені нашої сім’ї подякувати Радіо Свобода за проєкт «Розкуркулення». Річ у тім, що тиждень тому з нами зв’язалась наша далека родичка. Вона, як виявилося, прочитала ту статтю – Каторжники золотих копалень: історії розкуркулених родів Пахольчаків із Вінниччини та Трегубів із Київщини, де є розповідь про мого прадіда Федора Пахольчака,розказана моєю мамою, а також фрагмент нашого родинного дерева. Прочитавши статтю, вона зрозуміла, що наші з нею прадіди були близькими родичами. Вона написала мені, і це було неймовірне потрясіння для нас усіх. Це просто неймовірно! Дякуємо вам!
Від: Микола Фіщук
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Велике спасибі Радіо Свобода за спеціальний проєкт – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство», за те, що 28 червня 2020 року вами була опублікована історія розкуркулення і знищення сталінським режимом мого роду з Житомирщини: Морозів, Кравчиків, Гордійчуків, Ейсмонтів, Полянських, Марчевських. Правда про ці події мало відома нащадкам, оскільки сталінський режим переслідував поширення цієї правди. Ваша робота сприяє відновленню пам’яті нащадків про долі своїх предків, про те, які жахи вони пережили. Це потрібно для того, щоб таке ніколи не повторилось. Дякуючи вашій публікації я знайшов інформацію про рідного брата моєї бабусі – Марчевського Андрія Івановича, доля якого родині дотепер була невідомою. Згідно з архівно-слідчою справою №422 (14083П) «гр-на Марчевського и его семью в составе трудоспособной жены и пяти несовершеннолетних детей выслать на Беломорский канал». Однак, він із родиною був виселений на шахти в Дніпропетровську область, Павлоградський район, село Мар’ївка, де він та його син Станіслав померли 1939 року. Сини Франц і Микола, фактично ще дітьми, були мобілізовані в Радянську армію. Чудом вижили у харківському котлі в травні 1942 року, повернулись додому в Мар’ївку, а у вересні 1942 року примусово були вивезені на роботи у Німеччину, після чого їхня подальша доля невідома. Сьогодні в Мар’ївці проживають правнуки Марчевського Андрія Івановича, які разом із мамою доглядають за могилами. Тепер вони дізнались правду про свою родину і про ті страшні часи, які довелось пережити їхнім предкам. Ми спілкуємось по телефону. Будемо родичатись. Родина збільшилась. Ще раз дякую вам за вашу працю! З повагою Микола Фіщук.
Від: Igor Sanin
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Я поділився моїми враженнями від рубрики про розкуркулення з моїм другом Олексієм Раком із Ладижина, що на Вінниччині. Ми обидва вже літні люди, нам за 70-т, і все частіше задумуємося над тими неймовірно трагічними сторінками життя, які випали на долю наших батьків. Виявилося, що понад 10 років тому, коли його мати ще була жива, Олексій зняв 1,5-годинне аматорське відео її спогадів про розкуркулення і голодні роки у сусідньому селі Четвертинівці. Це просто жах, я не маю слів… не кожному під силу без сліз слухати цю жінку у добрій пам’яті про бачене й пережите.
Дослідники репресій проти селянства наголошують, що після розсекречення архівів МВС стало можливим дослідити десятки тисяч справ про розкуркулення.
Нащадки розкуркулених родів можуть подавати запити до місцевих галузевих архівів МВС і отримувати доступ до документів.
Ірина Штогрін
Чільна світлина — Родина Кирпенків із Херсонщини до розкуркулення. 1921 рік
Прокоментуєте?