Поет і журналіст Іван Гаврилович став лауреатом премії ім. І. Козаченка

0
161

Обласна літературна премія ім. І. Козаченка – одна з тих, які заснувало відроджене на Прикарпатті Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка. Вочевидь навіть широкому загалові прикарпатців невідоме ім’я нашого земляка поета й журналіста, на честь якого названо цю премію, тож кілька слів про Івана Козаченка. Родом він із Серафинців, а прізвище вказує на те, що його предок прибув у це село ще десь у XVIII ст. і походив із козацьких країв.

Про це повідомляє galychyna.if.ua.

Іван працював у школі вчителем української мови та літератури і, звісно, мусив тримати у глибокій таємниці те, що свого часу був членом юнацтва УПА. Писав вірші, зокрема й антирадянського змісту, які змушений був ховати до шухляди. Їх прочитав на засіданні ТОПІЖ у Літературному музеї Прикарпаття так само уродженець Серафинців письменник Василь Бабій. Він також ознайомив присутніх із біографією І. Козаченка, який, зрештою, не витримав такого «подвійного життя» й помер дуже рано – 36-річним.

А вже як третього числом лауреата премії ім. І. Козаченка того дня вітали теж поета і журналіста – Івана Гавриловича. Йому голова товариства Євген Баран вручив диплом, яким Івана нагороджено в номінації «Література» за вагомий внесок у розвиток і популяризацію української літератури. Вірші й матеріали літературознавчого характеру нового лауреата премії ім. І. Козаченка не раз друкували і в газеті «Галичина». Тож принагідно винуватець торжества прочитав свої нові поезії, як і гості засідання ТОПІЖ – Леся Геник, чільниця літературної платформи «Об’єднані словом», і Галина Мельник, яка недавно повернулася з Кіровоградщини з відзнаками лауреатки престижної літературної премії ім. Юрія Яновського, присудженої їй за збірку новел «Бачити» (рецензію Івана Гавриловича «Таке незвідане життя…» на цю її дебютну книжку було опубліковано в «Галичині» за 19 серпня 2021 р. ).

P. S. До речі, «топіжівці» на своєму засіданні того дня також згадали сумну дату – 30 років тому, в ніч із 9 на 10 жовтня, загинув в автомобільній катастрофі за і дотепер не з’ясованих обставин, проживши на світі лише 48 років, священник і поет о. Ярослав Лесів. Уже в 22 роки юнака, уродженця с. Лужки на Долинщині, за участь у підпільному Українському національному фронті позбавили волі на шість років, потім Я. Лесіва, який вступив до Української Гельсінської групи, знову заарештували. Він установив рекорд голодування в ГУЛАГу – 192 дні, за розпорядженням табірної адміністрації його годували насильно. На священника Я. Лесіва таємно висвятили після закінчення підпільної духовної семінарії і наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття він мужньо й самозречено – як страдник за Христову віру – боровся за легалізацію УГКЦ. Поезії, листи о. Ярослава, спогади про нього зібрано у єдиній його книжці «Сніг без ґрат», яку упорядкувала сестра дисидента Орина Сокульська.

А завідувач Літмузею Володимир Смирнов ознайомив присутніх із виставкою «Сіяч слова на білім ґрунті паперу», відкритою тут до 90-річчя від дня народження поета Ярослава Дорошенка, чільника обласної письменницької організації впродовж 13 років, який 2007-го відійшов у вічність. Нагадаю, що уродженця с. Тязева на Тисмениччині Я. Дорошенка ще 1950-го, себто в юному віці, засудили як організатора і провідника молодіжної ОУН до позбавлення громадянських прав, повної конфіскації майна і 25 років виправних робіт, а після смерті Сталіна його звільнили, й він 1955-го повернувся з Воркути на Батьківщину. На честь Я. Дорошенка Івано-Франківська міська рада заснувала літературну премію для сонетярів – він був чудовим майстром цього віршового жанру. На виставці представлено книги, світлини, документи та інші матеріали із фондів музею, пов’язані із життям і творчістю поета.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я