Верлібри Олександра Букатюка, члена Національної спілки письменників України, м. Івано-Франківськ.
:дрімучий ліс серця:
(із «КНИГИ БУКА»)
серце моє – дрімучий ліс
увійти можна але не без стуку
увійти можна і навіть треба
але не без стуку… серця
хтось боїться його глибини
комусь побачити його зась
за кам’яними (а)мурами
а хтось приходить з сокирою…
на місці зрубаної частинки серця мого виростає нова
так наче зрубані в Карпатах дерева
реінкарнуються в моїх грудях
і тому я — їх голос
не всі його чують
мало хто готовий поселитися в серці моєму
щоб залишитися в ньому
як за незримою стіною
де можна вдихнути повітря
на повні душі
:
:Безпритульний І:
(За мотивами скульптури Тімоті Шмальца)
вони проходили повз
о:дні не помічали
другі кривилися гидливо
мовляв неподобство
якийсь п’яний бомж
лежить на лавці
посеред міста
треті викликали поліцію
в тій метушні раптом
дитячий голос:
мамуся нозі…
мати гаркнула на дитину
бо бачте заважала розмовляти по телефону
малеча вже злякано шепотом:
мамо нозі бобо…
а ви помітили Його?
:
:вище думок:
відкладені на завтра
життя десятки весен
вже таке моє наше завтра
велике як неможебути
ніяк його не проковтне
загарбане минулим нині
із миттю розминулося
колись в шкурі сьогодні
усі майстри ламати голови
і вже гора поламаних продовжень ший
леЖить біля глибокої говерли слів
розум за ниточки смик та й сМИк
і людина думає що дума:є
а то сірі зви:вини круть та верть нею
візьміть свої голови в руки
подивіться на те що в них
і зробіть внутрішнє генеральне
а краще рядове пРИБИрання
методом споглядання
в собі і навколо
вКЛЮЧіть світло в собі
і воно включить вас
:
:
ліхтар:ям буде темно
тієї ночі
і ми засвітимо їм
слова:ми
поглядами
собою
а коли наші уста
стануть однією квіткою
ліхтарі соромливо
заплющать очі
:
