Буря
Без тебе мені в цьому світі занадто тісно.
Яка ж вона вільному воля, коли павук я
У пляшці скляній, закоркованій, пхнутій з свистом
У море любові, котре колихає буря
Палких почуттів. У прогнозі немає штилю,
Немає просвітку, розмито промоклі карти.
Розгойданим вихром здіймає й жбурляє хвиля
Мене наче тріску на вістря вогненних скал. Ти
Відлунюєш голосом німфи десь зовсім поряд,
До тебе пливу крізь цунамі вночі наосліп.
Туди, де окрилено вдвох ми посеред моря
Будуємо рай, заселяєм безлюдний острів.
Мутний
я такий кого звуть позаочі «мутний якийсь тіп»
із масовки людисьок мейд-Ін-низькопробний-китай
ти така хоч намазуй тебе як варення на хліб
ти така хоч немов подорожник до ран прикладай
я живу так як хочу ширяю під лезом ножа
загинаюсь під ранцем ганебних страшних таємниць
ти завжди відчуваєш де точно проходить межа
ти ніколи й нізащо в багно не впадеш долілиць
я не вірю собі а ще більше не вірю тобі
і не стану інакшим хоч скільки за шерстю не гладь
твої ніжні слова молоком розтеклись по губі
ти словами голубиш усіх що довкола стоять
хоч я мохом поріс цілковито травою пропах
хоч варення не їм і відмалку не люблю мучне
та як висохне в тебе чуже молоко на губах
ти про мене згадай і прийди погубити мене
