Тост
Звичайно, щасти тобі й будь здоров,
Та й інше скажу:
За тих, хто мочає перо у кров,
Але не в чужу.
За тих, хто несхибно влучає в серця,
Але не на смерть,
А так, що нам жити захочеться –
Наповнимо вщерть,
Але не склянки і не келихи,
Але не вином.
Всього лиш півкроку від берега –
Й почнеться вже дно.
Всього за півслова від правди – вже
Брехня почалась.
За тих, хто балансував на межі
І втримав баланс.
Щоб їх між брехнею й мовчанкою
Провів би місток;
Між голодом, жиром і чаркою
Був хліба шматок.
Життя – теж сюжет. То за тих, хто
Напише сюжет
Про те, що якщо вже затихнути –
То зовсім уже.
Не скурвись, не спийся, не збийся,
Але й не мовчи.
І не зупиняйся, й не бійся –
Немає причин.
Звичайно, щасти тобі, й будь здоров,
Та й інше скажу:
За тих, хто мочає перо у кров,
Але не в чужу.
___
Мине
Так зване головне –
Страшне, сумне і політичне.
Але
Залишиться мале,
Дитяче, вічне.
Зате
Залишиться просте,
Єдине, ціле –
Таке звичайне і таке
Незрозуміле.
Як дерево, на ньому гілка
І лист
На гілці.
Або на тій же гілці білка
І хвіст
На білці.
Або такий собі їжак:
На тілі носить
Колючий і цупкий піджак,
А ноги – босі.
По лісу ходить як по дому
І фирка носом.
Костюм із голочки на ньому,
А ноги босі.
Або два коники. Із них
Посеред лугу
Один, скажімо, вороний,
Зелений – другий.
У них на двох є десять ніг.
Пасуться разом.
Один – шістьма ногами – плиг,
І знову лазить
Неподалік від другого
Сюди-туди.
А другий – звісно: «ігого»
І «тиґидим».
Цей світ – як вінніпухів мед:
Коли ти звик
До нього – він у той момент
Узяв і зник.
Або не зник, а просто вже
Ви з ним не разом –
Розсипані як те драже
Так званим часом.
Як зерна жита чи ячменю,
Чи інших злаків,
Що набираєш повну жменю
З бачка сівалки.
Як річка, у воді якої
В самому глибу
Ти розрізняєш кожну скойку
І кожну рибу.
Як все, що звершив ти і скоїв.
Як скибка хліба.
Як світло у кінці тунелю,
Збереться все це.
Як зірка, що стирчить у небі,
Як скабка в серці.
