Антоніна Листопад — учасниця концерту «Душа Луганщини свівоча», що відбудеться 8 лютого о 15:00 в Будинку письменників НСПУ.
Антоніна Листопад народилася в селі Перекалі на Демидівщині, між Дубном і Луцьком 8 жовтня 1941 року Божого. За фахом — лікар-невропатолог. За покликанням — поет.
Член Національної Спілки письменників України. Після закінчення Івано-Франківського медінституту жила і працювала в місті Краснодоні на Луганщині. У зв’язку з бойовими діями пере’їхала до міста Ірпінь.
Авторка книг: «Сльоза любистку», «Євшан-Провидіння», «Біла молитва братика», «Покрова», «Свячена вода», «Туга за казкою», «Маніфест Національної Єдности», «Зняті з Хреста — Парастас — З3», «Почаїв», «Самі Україною станьте!» (Уфа, 2006, «Скрижалі», «Соловки», «Моликамінь», «Книга радости». Невиданих книг більше, ніж виданих, — близько трьох десятків: поезія, проза, публіцистика.
Відзнаки:
Лауреат премії імени Василя Стуса, 1993 р.
Лауреат премії імени Олени Пчілки, 1994 р.
Лауреат премії Міжнародного Шашкевичівського конкурсу, Вінніпег, Канада, 1994 р.
Лауреат літературного Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету, Нью-Йорк, 2001 р.
Лауреат конкурсу «Українська мова — мова єднання», перше місце в номінації «На видноті всього Світу» за книги «Почаїв» і «Соловки», Одеса, 2012 р.
Почесна нагорода «Свята Софія» з відповідним орденом Міжнародної іміджевої програми «Лідери ХХІ століття», Київ, 2012
__
ЧАС ДЛЯ КАЯННЯ МИНАЄ…
Якби ви знали, паничі,
Що панство…
Досі ще панує.
Чого не хочеться, — не чує.
Змінило клич, а не ключі!
Святинь?!
Ні вранці, ні вночі…
Безбожне, пекла не боїться.
Плює у батьківську криницю.
Своїх синів — в чужі мечі!
Дреговичі…
І кривичі!
Без панщини — пани, Тарасе!
Які хамелеонські ряси!
Які знудьговані сичі!
Сидять по корчмах, мов корчі…
Як важко буде корчувати!
Здіймає руку… брат на брата.
…А як спинити, паничі?!
Слава! Слава!
Хортам і гончим, і псарям.
Тарас Шевченко
Стільки тої Слави!
Куди ж її діти?!
Може, посолити? Десь на оболоні.
Щоб не обпікала серце і долоні.
І не сміла ґанджем в очі мерехтіти.
Скільки тої фальші!
З форсом. І без форсу.
Вже й не розібрати, де луна чистилищ.
Чи сама втопилась, чи її втопили?
Вистригли на лобі лілію.
Із ворсу.
І самі не знаєм, що нам продавати.
Чи хортів, чи гончих, чи всю псарню разом?
Стільки тої Слави!
Не Святий помазав…
Де її подіти? В чому запасати?!
…Може, на онучі?
Голим онучатам…
Буде каяння на Світі.
Вороття не буде.
Тарас Шевченко
Буде пекло.
На землі…
Раю не чекай, убогий.
Не чекай, багатий, тоги.
Ген збираються жалі.
Клином сходяться тривоги.
Попіл…
На семи вітрах.
І панує в серці страх.
А розплачуються ноги…
Буде гнів.
Не ворогів!
А дітей єдинокровних.
Право вище — суд жертовний.
А вже милість — поготів.
Поготів… І зойк одчаю!
Розум Бог дав — на Життя.
Час для каяння минає.
А дурний жде …вороття.
За горами — гори, хмарою повиті,
засіяні горем, кровію политі.
Тарас Шевченко
Посіяти — сіяли…
Як же збирати?!
Сліпа ворожнеча від хати до хати.
Від роду до роду з нас править данину.
І кістьми лягає… в чужу домовину.
Лягати — лягає…
Але не заснути!
Бо мучить, як спрага, вчорашня спокута.
Від батька до сина, від неньки до внука —
Лише розпростерті з Молитвою руки.
Молитись — молились…
Немає прощення!
Постигнути легше гріхи непокірні.
Є Долі нужденної Благословення!
І Божого Слова — свята співрозмірність.
Шевченкові дні
Товариство моє!
Відчувається кревність.
Травень пише сонет. На блакитних устах.
У Шевченкових днях сповідаюся ревно.
Причащаюсь завжди — у Шевченкових днях.
Товариство моє!
Я для вас — лиш зигзиця.
Не візьмете мене — полечу, по-пов-зу-у на свій страх.
У Шевченкових днях я ковтну джерелиці.
І наїмся спокути у Шевченкових днях.
Товариство моє!
Я прощатись не хочу.
Та ж без вас — самота, як підстрелений птах.
У Шевченкових днях гляну людям ув очі.
Зрозумію себе у Шевченкових днях.
Товариство моє!..
Антоніна Листопад
