***
полум’я свічки світлячками в очах
морок підвалу
гаром просякнутий час
Мамо,- шепчуть вуста пошерхлі
я хочу на сонце
коли вже настане день?
отак і чекатимуть живі і мертві
допоки в смертельному герці
небесне світило повернуть
втомлені ангели в берцях
***
модернізована смерть
ураганом і смерчем
не косить уже а рве
на тілі моєї країни
згарища і руїни
без домовини мертві
чорний дим застилає небо
поле голосить зболене
від дикого реву снарядів
барабанні перетинки лопають
Боже, невже так треба?
Полум’я на іконі
церковні горять вівтарі
вбиті і закатовані
без домовини мертві
Боже дай сили війську
вибити ворога з хати
праведною рукою
кремлівського ката скарати
вернуть додому люди
з світів близькИх і далеких
стужені за Україною
як до гнізда лелеки
небо розквітне синню
поле – жовтим колоссям
мати народить сина
кетягами калини
дівча заквітчає волосся
КОРОЗІЯ ПАМ’ЯТІ
затерта платівка патефона
заїла
силується перескочити пошкоджений рівчачок
але знову і знов повертається
та ніжна мелодія вже ніколи не зазвучить як колись
мама
дивиться
з під насупленої хустки
стежить за моїми руками
які місять тісто
– мамо, це я
вона
прошелестіла до мене висохлими вустами:
– ви гарна жінка
вареників наварили з вишнями
– мамо, я ваша донька
Ви мене не впізнали?
ще дужче сховалась у насуплену хустку:
що робить у хаті в мене ця жінка з рудим волоссям?
до неї пес лащиться
двір перестав стерегти від чужих
яка вона мені донька?
ота її дівчинка
бліда від недокрів’я
з тоненькими музичними пальцями
які так легко бігали клавішами баяна
але не навчились доїти корову
ставить студентську валізу
притулилася до плеча
просіяли мамині очі
– дитино моя
це ж ти приїхала?
тільки мить я бачила маму
***
Вимита, перемита
Душа моя тісно сповита
У гамівну сорочку
Спи, мій синочку, спи
Все чим ти так злегковажив
В мені озивається важко
Пташком сполоханим жилка на скроні
Б’ється в твою долоню
Спи, мій хлопчику, спи
Спромогтися на крок королеви
Здерти з шкіри бинти історій
Щоб як діти Адами і Єви
Залишились босі і голі.
ВЕСЛУЙ ДО НІМОГО КРИКУ
що трапилось з тобою?
так раптово зірвало загату
і полились словесні потоки
про кохання до іншої
ручаї
спліталися
в химерні словосполучення
ти запускав білими парашутами білі вірші
думав що літаєш, а падав нижче і нижче
словесний паводок
безжально
розмиває
зцементоване роками
наше гніздо
ще мить і ми перетворимося на два я
ти сильна
веслуй до німого крику,
***
я думала ми удвох з’їмо пуд солі
а ти їв цукор
на патоку твоїх слів
залипали комашки в пошуку щастя
для мене писався сумний сонет
врешті тебе наздогнав діабет
щоранку глюкометр в долоні
і перфорація пальців
очі мої солоні
все зупинилось на самім краєчку зіниці
час-лікар рихтує лінію долі
і даленіють обрАзи
а все таки
наш пуд солі
будемо їсти разом
Я ТЕБЕ ЗНАЮ
(секрет молодості)
твоя заблукала осінь
роки рахуєш веснами
більшість твоїх ровесників
десь уже в засвітах
а ти з середини світишся
вогники грають в очах
ні дня без любові
не лихословиш
під каменем квітку прив’ялу
напоїш
зимову застуджену пташку
вигрієш
вроду жіночу тонку
примі
і літатимеш понад хмари
там де індійські храми
і душа твоя невполонена
ловить любов долонями
жити і не здаватись
пам’ятати
парк Горького
в Харкові
там тобі завжди двадцять
