Поезії учасниці Центральної регіональної наради молодих авторів Анастасії Ісько з Вінниччини
Сьогодні у сивім тумані дерева,
оголеним гіллям чіпляються в серце.
Тому і спокуси немає для Єви,
яка би раптово хотіла усе це
залити смолою і так, щоб навічно;
уста не зімкнувши, лягти в домовину.
Для чого кохати без тями, навіщо?
Коли кровоточить у лімфі провина,
коли у мовчанні твоя кривда-правда.
Занадто багато у репліці змісту.
Віднині ти носиш «Versace» і «Prada».
Гублю наші спогади втретє за містом.
Прощаю осінню беззахисну тугу.
Без мене, напевно, давно би загинув
або полюбив би неліпшу з наруги.
Носи біля серця мою домовину.
***
В оправі нефриту дороги пропащі,
либонь обпікають долоні та п’яти.
Як звір у капкан, яко звірові в пащу
заходить людина у зону трикляту.
Не дивно, що обрій рожево-багряний
сховався за сірими пасмами зливи…
Давно заліковую сонечку рани…
Усі, навіть риби, занадто вразливі.
Віночком зі глоду-шипшини обвита!
Не дивно, що світло на милиці плаче.
Чорнобильська зона – отруйна щомиті.
І котиться Прип’яттю хмара, як м’ячик…
