Поезії Анастасії Ісько

0
843

Поезії учасниці Центральної регіональної наради молодих авторів Анастасії Ісько з Вінниччини

 

Сьогодні у сивім тумані дерева, 

оголеним гіллям чіпляються в серце. 

Тому і спокуси немає для Єви, 

яка би раптово хотіла усе це 

залити смолою і так, щоб навічно; 

уста не зімкнувши, лягти в домовину. 

Для чого кохати без тями, навіщо? 

Коли кровоточить у лімфі провина, 

коли у мовчанні твоя кривда-правда. 

Занадто багато у репліці змісту. 

Віднині ти носиш «Versace» і «Prada». 

Гублю наші спогади втретє за містом. 

Прощаю осінню беззахисну тугу. 

Без мене, напевно, давно би загинув 

або полюбив би неліпшу з наруги. 

Носи біля серця мою домовину. 

*** 

В оправі нефриту дороги пропащі, 

либонь обпікають долоні та п’яти. 

Як звір у капкан, яко звірові в пащу

заходить людина у зону трикляту. 

Не дивно, що обрій рожево-багряний 

сховався за сірими пасмами зливи… 

Давно заліковую сонечку рани… 

Усі, навіть риби, занадто вразливі. 

Віночком зі глоду-шипшини обвита!  

Не дивно, що світло на милиці плаче. 

Чорнобильська зона – отруйна щомиті.  

І котиться Прип’яттю хмара, як м’ячик… 

 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я