30. Олена Багрянцева. Вогонь надії

0
669

А колись ця війна неодмінно зійде нанівець.
Стане тихо вночі і на серці не буде оскоми.
І настане, повір, неминучий щасливий кінець.
Ти чекаєш мене? Я вже вирушу скоро додому.

Тут ні крихти весни. Тільки вітер безглуздий реве.
Як багато доріг, що ведуть аж до прірви. Без краю
Ця заграва ясна і щербате люстерко криве.
Гріє друга плече і два кухлика чорного чаю.

А колись ця війна обірветься, як нитка тонка.
Будуть діти зростати у вільній бузковій країні.
Дочекайся мене. Вже позаду розлука тривка.
Я, здається, живий. Не загинув…


А їм би ніколи не думати про війну.
Тримати в руках не снаряди, а квіти з поля.
Дивитися, як прокидається світ навколо.
Відчути усім єством гомінку весну.

А їм би не чути атак, не лічити втрат.
Збирати каміння час вже настане скоро.
Пора докладати сил, витрачати порох,
Наводити у серцях і в країні лад.

І що би не сталось, і як би там не було,
Донести вогонь надії і правди вчасно.
Зігріти квітневе небо ясне атласне.
І вірити, що добро переможе зло.


І тоді, коли випадуть перші сніги, він піде.
Буде небо тремтіти і грізна насунеться битва.
А його зігріватиме мамина тиха молитва.
І чекатиме вдома синок – янголятко руде…

Захурделиться світ і зруйнує усі рубежі.
І вогонь небезпеки палатиме довго в тривозі.
Тільки він попри все не опустить руки у знемозі,
Якщо дуже болить. Навіть там, на останній межі

Він збере у кулак свою волю і силу рясну.
Не зневіриться, ні. А стоятиме твердо стіною.
Бо готовий іти у сніги і замети до бою,
Щоб додому скоріш принести перемогу ясну.

Олена Багрянцева

Україна, Сумська обл. м.Конотоп

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я