29. Олена Іськова-Миклащук. Марева війни

2
581

Борщ

Ти пахнеш волею і снігом.
Я — свіжозвареним борщем.
Ти, мов коханку, знавісніло
До серця тиснеш АКМ.
Так, я ревную! Боже правий,
Що в нас вважається гріхом:
Іти на смерть за честь держави?
Чи жити вічно зі страхо́м?
Спокійно вдома ремигати,
Бо є вже сад, модерний дім?
Чи на війні під рев гармати
Ходити богом по воді?
Скажи, Всевишній, як смиренно
Варити всоте клятий борщ?
Й для всіх загиблих поіменно
Випрошувати в тебе прощ?
Так, я ревную, бо коханий
До серця тисне не мене.
Мовчить столиця. Сплять Майдани.
Принишкли люди. Чи ж мине?
…Я знов на кухні. Ні, не плачу —
Кришу цибулю до борщу.
Відкрились двері: ТИ /неначе/.
Сідай, коханий, пригощу.
Ти пахнеш волею і снігом…
Це дивно так: у нас ж бо дощ.
Торкнулась ніжно — потемніло.
Сама на кухні.
Стигне борщ…

Сірко

Сьогодні прилетіло до сусіда.
Була хатина в нього і нема.
Руїни стін відразу по обіді
Прикрила снігом, ніжно так, зима.
В хліві стоїть налякана худоба —
Прикутий погляд мертво до дверей.
Мале теля у вим’я вперлось лобом
/Здається, так ніхто не забере/.
У буді плаче, мовчки вже, собака:
Невже насправді він біду навив?
Лежить ланцюг — неволь усіх ознака
І вірності розпечений надрив.
Худобу розберуть вцілілі люди.
Хтось питиме солодке молоко.
І тільки пес чекати вірно буде,
Допоки з неба не гукнуть: «Сірко!»

Брату…

Скажи мені, брате, що там не стріляють сьогодні,
Бо снилось таке…
Навіть страшно признатись комусь.
Ти вирвався двічі з такої страшної безодні,
З якої ніхто…
Ти, єдиний із всіх, повернувсь.
У тебе ж малеча… за ноги хапає сердешна
І в кожному дядьку, мій брате, шукає тебе.
Ти там не геройствуй!
Там міни: ходи обережно!
Калібри такі,
що докупи ніхто не зшкребе.
А мамі дзвони, кажи досі сидиш у казармі.
Казенні харчі і нудьга: полігон, полігон…
(За що матерям України прописано в кармі
Молитись щодня, щоб минула і смерть, і полон?)
Від мене ж, мій рідний, прошу не приховуй нічого —
Удвох таки ж легше страхи перенести війни.
Розвіються сонечком тіні жахіття нічного.
Лише подзвони….

Олена Іськова-Миклащук

Україна  с. Вербівці

Прокоментуєте?

2 КОМЕНТАРІ

  1. Коли читаєш рядки про війну, невідступно супроводжує: відчув автор шкірою своєю, а чи ні. Віриш йому чи ні, коли читаєш? Вірю Вам, пані Олено. Так, ніби пройшла все разом із Вами.

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я