15 листопада о 15:00 відбудеться прощання із журналістом, прозаїком, публіцистом, учасником руху опору 1970-х – 1980-х рр. Юрієм Сергійовичем Вівташем (8.08.1951-3.11.2023). Адреса: Байківська,16 (малий зал).
Юрій Вівташ народився на Дніпропетровщині в с. Китайгород. Закінчив Китайгородську середню школу. 1968–1970 рр. працював редактором багатотиражки радгоспу «Чаплинський». Уже відтоді викликав «зацікавлення органів» своєю літературною діяльністю.
1970 року вступив на факультет журналістики Московського університету, однак 1971-го був виключений за антирадянські погляди. Із 1972 року працював літпрацівником районної газети «Нові рубежі» в с. Криничках Дніпропетровської області.
Захоплювався українською поезією та філософією, творчістю Сартра та К’єркегора, Кафки, ідеями екзистенціалізму, структуралізму, музикою Букстехуде, Елінгтона, Армстронга та ін.
У 1970-ті Юрій Вівташ написав роман «Черные одуванчики» («Чорні кульбаби»), який доволі активно поширювали в самвидаві, а дніпровські кагебісти визнали твір «особливо небезпечним».
У середині 1970-х познайомився з братами Михайлом і Богданом Горинями, Зіновієм Красівським, Опанасом Заливахою, Ярославом Лесівим, Іваном Сокульським, а також Раїсою Лишею, яка згодом стала його дружиною. Нове коло сприяло переходу Вівташа до україномовної творчості, ще більш національно усвідомленого світосприйняття. Неодноразово мав у помешканні таємні обшуки, переживав жорстокі побиття, а в 1977 році до нього застосували каральну психіатрію.
Так описувала свого чоловіка поетеса Раїса Лиша:
«Він від початку не вписувався в ту ідеологію, в усі ті штампи комуністичного порядку. Надзвичайний талант, образне, синкретичне бачення суті речей. До того, ще й незалежний, відважний характер. Він ніколи не бажав прикидатися».
«Що нас робило щасливими, незважаючи на негаразди з побутом, з роботою, з усім – це, мені здається, оте духовне віднайдення чогось – самого себе, своєї землі, своєї мови. А ще – розуміння, дружба, спілкування. Простір сповнився тим, що само просило твоєї уваги, означення. Забуте, людьми, але живе…».
1988-1990 разом з групою однодумців, поетів та художників Юрій Вівташ створив один із перших в Україні незалежних громадсько-політичних журналів «Пороги» (редактор І. Сокульський), який мав значний резонанс в Україні та поза її межами (зб. «Пороги» видано у 2009 р. у вид-ві «Смолоскип»). Тоді ж долучився до створення в Дніпропетровську перших осередків НРУ, товариства «Просвіта», першої громади УАПЦ, був членом обласного Комітету порятунку Дніпра і Придніпров’я. Разом із Раїсою Лишею кілька разів брали участь у зібранні Українського культурологічного клубу в Києві.
Із 1992 року Юрій Вівташ мешкав в Києві, був членом редколегії та формував дизайн всеукраїнської православної газети «Наша віра», головним редактором якої був Євген Сверстюк.
У жовтні цього року Юрій Вівташ втратив Раїсу Лишу, свою духовно найріднішу людину, а на початку листопада відлетіла у вирій і його душа…
Світла пам’ять…
Джерело: Музей шістдесятництва / The Sixtiers Museum
Прокоментуєте?
