6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського ранону на Вінничині народився поет Василь Стус. У 1939 році батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. За своє життя Василь Стус був двічі засуджений. На початку вересня 1972 року київський обласний суд за звинуваченням в «антирадянській агітації й пропаганді» засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у таборах Мордовії. Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Стусові, що з листопада 1980 перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. У 1985 році українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації. Помер Василь Стус в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв’язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами. Пропонуємо вашій увазі 30 цитат з творів Василя Стуса, які стали афоризмами:
1.І сам собі постань законом, І не вагайся, не блажи.. .
2. Будинки – філософи!
Наймудріші філософи. Бо мовчать.
3. Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
4. У невідоме дорога найближча.
5. Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи.
6. Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.
7. Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
8. Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в’язниці, за читання книжок платимо життям.
9. Коли вам захочеться відпочити — розучуйте цікаву гру про війну.
10. Більш, ніж Марксові, я вірю в ваші чоботи хромові, то який же я в біса неблагонадійний?
11. Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже.
12. Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого.
13. Лиш мати вміє жити,
Аби світитися, немов зоря.
14. Самовисочіння людини – то єдиний спосіб збереження землі.
15. Пізнане розумом лишається непізнаним для людини, воно не стає її здобутком.
16. Один лиш час і має совість.
17. Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю.
18. Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…
19. Земля схожа на голову,
Тільки в ній більше цвинтарів.
20. Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно.
21. Бо жити — то не є долання меж, а навикання і самособою — наповнення.
22. Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції.
23. Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха.
24. Ритм – тільки продовження, доувиразнення змісту.
25. Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором.
26. Стрічай, товаришу Хароне,
і з лихом, і з добром.
27. Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
28. Сидиш на сухарях – то і душа прозора,
І відлітає страх, і твердне непокора.
29. Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
а ти шукай — червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
30. Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.
Джерело: «Спадщина Предків»
