Відбувся вечір Івана Савича в Старобільську.
Давно в Старобільську,що на Луганщині, не було такого пожвавлення. Всі обговорювали одну приємну новину — в районній бібліотеці відбудеться вечір пам’яті славетного і незабутнього земляка — Івана Савича. Будуть письменники, онуки поета, студенти, літератори, краєзнавці, шанувальники. Тож у призначений час 21 січня до затишної зали стікалася публіка.
Онук Івана Савича (Лук’яненка)- Дмитро Лук’яненко розповів за що ув’яз нили поета і оголосили його «ворогом народу». Він працював звичайним вчителем,викладав дітям українську мову. На один з уроків прийшов інспектор,який доповів куди треба,що вчитель доволі часто вживає слова «народ», «Україна», «українська мова», «держава». Цього вистачило, щоб запроторити Івана Савича до забутого Богом і людьми містечка Інта в Комі АРСР, де він провів довгих сім років.
З великою гордістю онуки Івана Савича демонстрували особистий альбом відомого поета, який вдалося оцифрувати. А в ньму все його життя. Ось мати і батько, рідні брати і родичі. А це він у військовій формі з личками лейтенанта. А потім — вчитель, письменник, який об’їздив півсвіту.
Його твори перекладалися болгарською, угорською, татарською мовами і навіть японською. Чимало фотографій Івана Савича, де він у колі відомих українських письменників. Ось він з Павлом Тичиною. На іншому знімку — з Володимиром Сосюрою. Тут же на знімках його зустрічі з читачами. Ніде не має лише знімків Івана Савича з ув’язнення- виснаженого і замордованого в «совєтскіх катівнях». Він дуже не любив згадувати про те, як він вижив у тих нелюдських умовах Сибіру.
Але про цей його тяжкий період у житті дуже образно розповіла в Людмила Іванівна Тарабанова, викладач української мови Старобільського медичного коледжу, до якого частенько заходив Іван Савич. Адже саме тут навчалися його онуки Дмитро та Олександр. Я довго не усвідомлювала, — сказала Людмила Іванівна,- що це і де це те поселення Інта, де відбував покарання наш поет і земляк Іван Савич, доки сама не поїхала з сином у цей зав’южений край. В гості запросила подруга на ювілей, тому треба було їхати. Це була дуже жахлива і далека подорож. Ми їхали туди три дні, а доїхали, то були вже не раді нічому. Сніг був такий, що в ньому можна було потонути з головою. А головне — мороз під 40 градусів, який просто не давав дихати. Я побула у подруги три дня а потім ще довго не могла відтанути від цієї подорожі. Ось, яка ти є, Інта. А Іван Савич жив тут аж сім років. Можна сказати не жив, а виживав, тяжко працюючи.
А головне, він зберіг у своїй душі «горобчика» із Старобільських степів — живого, лагідного, співучого. З цієї напівобмороженої душі ще проллються у світ животворні потоки поезії.
А ще викладач медичного коледжу Тарабанова Л.І. з гордістю повідомила, як Іван Савич власноручно передав їй на зберігання українську сорочку, вишиту жовтими та голубими нитками. Цю сорочку довгими вечорами вишивала для чоловіка дружина Ганна, чекаючи його повернення з неволі. Свого синочка Валерія Іван Савич побачив лише у 8 років. І це був болючий процес єднання батька з сином.
Письменниця Ганна Гайворонська розповіла про зустрічі з поетом, під час її журналістської праці в районній газеті «Вісник Старобільщини».
Почитала вірші, присвячені Івану Савичу. Його друга учениця, Ольга Кряжич, багато років зберігає переписку з дорогим вчителем. З пожовклих від часу аркушів паперу, вона прочитала невідомі вірші поета, які були прийняті з оплесками.
Багато людей мали бажання виступити, сказати добре слово про відомого поета. Друг Івана Савича,Віктор Володимирович Луганський згадував про те, як Іван Савич любив грати в шахи. Іноді сиділи до ранку за шаховою дошкою. А раніше, коли Луганський В.В очолював Рух в Старобільську, а згодом і міське товариство «Просвіта»- Іван Савич був в перших рядах борців за українську мову і за той самий рух до оновленої і незалежної України.
Вкінці звучали пісні і романси на слова Івана Савича. Вечір скінчився, а люди не бажали розходитись по домівках. Чому так мало буває таких цікавих і духовних вечорів?
Дмитро Лук’яненко наприкінці вечора сказав такі слова:
— Чого тільки не пишуть в інтернеті про нашу Старобільщину… і що саме в нас закопані скарби батька Махна, і що біля залізничного вокзалу стоїть вагон батька Махна вже багато років. І всяку несенітницю. А ось про духовне життя Старобільщини ніде і не знайдеш. Але тепер в нас буде сайт, який розповідатиме про життя і творчість видатного земляка, відомого поета Івана Савича.
Ганна Гайворонська, в.о. Луганської ОО НСПУ
