Письменника та дослідника української мови Бориса Антоненко-Давидовича арештували в Алмати 5 січня 1935 року. З України до Казахстану переїхав ще 1933-го, після масових арештів та самогубств українських діячів у добу згортання українізації. Про це пише gazeta.ua.
Антоненко-Давидовича звинувачували у відмові зросійщувати словники української мови та націоналізмі. Інакомислення побачили і в його нарисах та повістях про революційні часи, збірках репортажів. Це все дозволило чекістам сфабрикувати справу про приналежність до «контрреволюційної організації, що прагнула повалити в Україні радянську владу та лад».
На судилищі провини не визнав, тому спочатку призначили найвищу міру покарання, але в останній момент змінили її на 10 років таборів. Примірники творів письменника наказали знищувати, а ім’я заборонили згадувати.
Покарання відбував у таборах Сиблагу та в Байкало-Амурському виправно-трудовому таборі. У часи Другої світової сидів у в’язниці Букачачлагу Читинської області. Важкі роботи швидко підірвали його здоров’я. Через втрату повноцінної працездатності перевели на виконання обов’язків бухгалтера, а згодом фельдшера, що й дозволило йому відновити сили та вижити.
До України повернувся 1946 року, але тут його знов арештували як неблагонадійного. Відправили на довічне заслання до Красноярського краю. Лише після смерті Сталіна в СРСР проходила реабілітація політв’язнів. Антоненко-Давидовича реабілітували та дозволили повернутися до Києва, куди прибув 1957-го. Чоловіка одразу відновили в членах Спілки письменників України. Він повернувся до літературної творчості.
Борис Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 року в передмісті міста Ромни — Засуллі, тепер Сумської області в родині машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської. «Антоненко-Давидович» одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів — реєстрових козаків Антоненків.
Після Охтирської гімназії Антоненко-Давидович вступив на природничий відділ Харківського університету. Невдовзі переводиться на історико-філологічний факультет Київського університету. Через матеріальні нестатки та безперервну зміну влади офіційно так і не здобув вищої освіти. Йому довелося опановувати науку самотужки.
У 1920-1921 роках Борис Антоненко-Давидович завідував Охтирською повітовою наросвітою. Разом із більшовиками він воював проти місцевих повстанських ватаг, збирав продрозкладку й проводив вибори до Рад. Пізніше він розчарувався у більшовизмі. Вирішив зайнятися літературою.
1927-го в журналі «Життя й революція» надруковано повість Антоненка-Давидовича «Смерть». Письменник намагається дослідити феномен більшовизму. 1929 року Антоненко-Давидович випускає у світ збірки репортажів «Землею українською», в яких багато місця приділено національному відродженню. Після цього письменника звинувачують у націоналізмі. Він змушений переїхати в Алмати, Казахстан.
