Андрій Содомора. Депресія

0

Латинське дієслово prеmere (pressi, pressum) – тиснутигнітити; звідси – прес (машина для тиснення), гніт, тиск, також преса, друковані видання; «pressa resurget» – притиснена літера підніметься, піде у світ (видавниче гасло на одному зі стародруків). Depressio – мовби прес у дії, сам тиск, тиснення: тут, як і в слові degradatio, префікс de- означає рух згори вниз, тож дуже близьким до латинського depressio – наш іменник «пригнічення», саме в переносному, психологічному значенні слова (префікс de- може означати й протилежне: відхилення, відхід, усунення, відсутність чогось, порушення: декомпресія, деривація, декомунізація…).

У прямому, технічному значенні латинське depressio знаходимо у римського архітектора Вітрувія (І ст. до н. е.): будівля має тиснути на твердий ґрунт; цей ґрунт – у постійній «депресії»: на нього, зверху вниз, тисне, налягає вага кам’яної споруди.

Отож, якщо орієнтуватись на етимологію слова, депресія – це відчуття гніту, ваги, тиску. Звідси – й «тýга», від «тугий», «тісний»: «Тугá на серці тýга» – так Микола Лукаш передає неперекладну гру слів у Поля Верлена (протилежний до туги стан – це вихід з тієї тісноти, «тоски»: розпливаємося в усмішці)… Опис пригніченості, байдужості до всього, що діється навколо, маємо вже в Гомера (відійшовши від боїв, тужить самотою на березі моря ображений Ахілл); по втраті Евридіки – у глибокій депресії Орфей; цей стан із глибоко продуманою точністю зобразив на своїй картині «Плач Орфея» Александр Сеон; у подібному стані, розлучаючись із своїми підопічними, – Сапфо. Про це дивне відчуття, коли начебто нічого не болить, а людина хвора, – й Сенека у «Листах до Луцілія»…

В описах пригніченості чільне місце могла б зайняти поезія Івана Франка «Сипле, сипле, сипле сніг…» Цілковита космічна мовчанка, прямовисне, фатальне у своїй невідхильності падіння холодних сніжинок із «сірої безодні»… Згадуємо Демокрітові атоми («насіння речей»), які, з погляду філософа-атоміста, невідхильно рухаються зверху вниз. І було в цьому уявному рухові дійсно щось фатальне, «депресивне», як у тому Франковому «сипле, сипле, сипле…» – щось одноманітне, нескінченне… Сірість угорі, матова білість, куди сягне око – внизу… Епікур знімає цю «депресію» – впроваджує поняття clinamen, відхилення: атоми, відхиляючись від прямовисного інертного падіння, стикаючись одні з одними, стають творчими; замість одноманітності – розмаїття, яке, за Овідієм, розважає (одна річ – сніг, який сипле, інша – сніжинки, які кружляють, наче танцюють).

Найвиразніший вияв творчості – весна у незліченних своїх рухах і барвах, щось протилежне до зимової «депресії», як про це далі автор «Зів’ялого листя»: «Білий килим забуття, / Одубіння, отупіння / Все покрив, стискає все / До найглибшого коріння. / Сипле, сипле, сипле сніг, / Килим важче налягає…» Коли людина з таким «килимом» на душі, то буяння весни, звісно, не для неї (від контрасту – тягар важчає): «Весно, ти мучиш мене…» – знову ж голос Івана Франка…

З усіх метафор, що увиразнюють стан депресії, найпоширеніша, мабуть, – «камінь на серці», взагалі – тягар, вага. У грецькій мові «achthos» – тягар; звідси «achthomai», відчуваю тягар на серціпечалюсястраждаю… В історію Греції, зауважмо при нагоді, ввійшов термін «seisachtheia» (дослівно «скидання тягарів»): Солон (афінський політичний діяч, поет, один із Семи мудреців) у свій час скасував накладені на хліборобів процентні борги. Земля, мовби здригнувшись, скинула з себе боргові кам’яні стовпи, яким рясніли селянські поля.

Цей «депресивний» камінь провадить нас і до Лесі Українки: «Я на гору круту крем’яную / Буду камінь важкий підіймать / І, несучи вагу ту страшную, / Буду пісню веселу співать», – зразок мужнього спротиву тій підступній недузі (contraria contrariis curantur, протилежне протилежним лікується – настанова античних).

Є протилежний девіз медицини: «Подібне подібним лікується» (similia similibus curantur): невидимий тягар – невидима сила може зрушити. Ця сила – слово, яке так «много важить». Щоб людина, мовою Сковороди, не була «тяжкосердною», щоб її не мучила тягуча нехіть до всього, навіть до життя, щоб було її серце «яко птиця», то для цього потрібні і слово, й дія. Найстисліше про це – Каменяр: «Лиш воюй, а не тоскуй!»

* * *

Сковородинська окриленість серця несподівано повернула нас до Вітрувія – до міського каменю, до присадкуватих, наче з моноліту, споруд (здається, й самі відчуваємо страхітливу «депресію», про яку римський архітектор), а від них – до японських, мовби готових до злету, дерев’яних будинків. Щось подібне до ширококрисого капелюха, що надає легкість, «усміхненість» усій постаті (уявімо собі, що криси загнуті вниз). Рух униз – і рух угору: в космічному вимірі (за Гераклітом) – одне й те ж саме. В земному – різне: те навіває депресію, а це знімає її…

zbruc.eu

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я