Батьківський лист митрополита Андрея: нитки любові поміж гуцулами а Шептицьким, любим Мойсеєм народу гірського.
У вересні 1899 року Станіславівський єпископ Андрей Шептицький здійснює свій архипастирський візит на Гуцульщину, у Косівський деканат. На білому коні об’їжджає він гірські села, відправляє Служби Божі, приглядається до трибу життя гуцулів, сповідає гуцульських мирян і наставляє їх на путь праведний.
Високий на зріст, ставав Шептицький також до данцу з гуцулами. Данцував гуцулку, швидкий ритмічний гуцульський данець. Набувався з гуцульськими людьми. Входив у їхню радість. Їхнє життя. І добре їм було разом. Не хотіли гуцули відпускати свого любого друга, щоби він ішов від них. Нехай буде з нами. Лишається в наших горах. Змайструємо йому велике ліжко. Дерев’яне, з найкращого дерева. І будемо сокотити сон його блаженний. Святий.
Об’їжджав гори на присадистому дужому гуцульському коні. Кінь із любов’ю перевозив митрополита горами, вузькими стежками, плаями, легко минаючи непрохідні місця. Там, де ніхто, крім гуцульського коня, не наважився б ступити. Долав безпечно відстані від одного горба до іншого. Переходячи стрімкими схилами, обочинами. Присідаючи з обачністю на передні ноги, коли небезпека скотитися вниз, у берда, була найбільшою. Не бунтувався під митрополитом, мав його за свого. Рідного. Віз бережно, послужливо, оминаючи дерева, кущі розлогі, щоби не зачепити свого милого-наймилішого вершника, не покривдити.
Гостюючи у своїх любих гуцулів, Шептицький, як добрий пастир, найперше шукає загублених овечок – грішників, щоби навернути їх до Бога – батька рідного, найдобрішого. Безміру милосердного.
– Так, їк добрий вивчєр шукає вивцу, шо пропала, й питає, и кличі, си прислухає, ци ни обизветци, де вна, так и я скрізь по Ваших горах шукав и кликав, си видив’єв за вами.
Не шкодував для гуцулів ні сил, ні здоров’я. Проповідував слово Боже гірським людям. Гуцули з відкритими очима слухали добрі поучення Андрея Шептицького й найщиріше приймали їх до свого серця. Відкривши серця, дозволили, щоби слово оживче наповнило їх. Золоті нитки любові наснувалися поміж гуцулами а Шептицьким, любим Мойсеєм народу гірського: пізнали одні одних – правдиво навзаєм полюбили.
Поміж гуцулами Шептицький неодмінно знаходить щирих і добрих християн. Вони обіцяють йому читати добрі книжки, а хто неписьменний – з найбільшою увагою слухати, запам’ятовувати все, про що мовиться у книжках, роздумувати над почутим безнастанно й перемінюватися зі старої людини на нову, зодягатися у щит правди, віри, любові. Зростати якнайбільше в чеснотах християнських.
Шептицького це якнайдужче радує. Він тішиться послуху й добрим прагненням його любих дітей-гуцулів, які особливо відчувають присутність Божу тут, серед природи, високо в горах. Де Бог близько.
Об’їздивши красні гуцульські гори, турботливо обдивившись, як живуть горяни, побувши з ними близенько, Шептицький залюблюється в людей гір – і жаль йому їх полишати.
Однак щоб завше бути біля своїх любих гуцулів, Андрей Шептицький надсилає здалеку лист до своїх дітей гір. Щоб утвердити свій гірський народ у добрих справах і заразом застерегти їх від зла, що чигає звідусюди, як вовк на овечок, він, як добрий пастир, не залишає своїх овець любих без опіки, надсилає їм своє пастирське послання.
Листопад, року Божого 1900, у Братківцях біля Станіславова в день святого Архистратига Михаїла єпископ Андрей Шептицький пише батьківського листа «До моїх любих гуцулів». Пише своє послання гуцульською – як засвідчення найбільшої любові до своїх гуцулів. Збирає в один лист науку, яку нещодавно виголошував горянам, перебуваючи з ними разом у їхніх горах. А також лагідно звертає їхню увагу на проблеми, недоліки, вади, даючи добрі поради, настанови, як їх можна було б здолати, позбутися назавжди.
Шептицький надсилає свого листа усім возлюбленим своїм гуцулам і вірить – знає напевно, що гуцули прочитають його письмову науку, послухають її – для таких читань він і заснував для своїх гірських діточок не одну читальню, чи не в кожнім горянськім селі.
– Що лист читатимуть і старі, й молоді. Ті, що готуються у вічну дорогу, і ті, хто лиш починає свідоме життя. Усі – і кождий.
Шептицький пише лист і немовби бачить усіх гуцулів перед собою – ось вони стоять перед ним так близько, цей щирий, сердечний гуцульський народ, який шанобливо й уважно слухав його, коли він проповідував йому слово Боже на Гуцульщині. Серце Шептицького сповнюється радістю, що може він ще раз звернутися до своїх любих гуцулів зі словом – цього разу письмовим. У посланні.
Шептицький красно дякує гуцулам за гостину, що вони сердечно приймали єпископа – як свого брата. Хвалить їх за щиру набожність, із якою горяни горнулися до сповіді, до таїнств Божих.
Сповнюється вдячністю й радістю до горян, котрі у своєму житті твердо тримаються святої віри й виконують Закон Божий щосили. Хто в подружжі мирно живе, показує добрий приклад дітям своїм. Хто виховує своїх дітей по-християнськи й береже їх від гріха всякого.
Хто дотримується присяги не пити горілки. І хто своїм життям християнським дає добрий приклад і заохочення іншим людям – ходить до церкви щонеділі й у свята, незважаючи на далеку дорогу до Божого дому, часом аж за кількадесять кілометрів пішки в сусіднє село.
– Радуйтеси и веселітци, бо заплата Вашя велика на небі.
Шептицький просить гуцулів тому не дивуватися, що зверне їхню увагу на деякі вади, пороки й гріхи, виявлені в їхньому житті, поведінці, стосунках. У побуті, ставленні до життя. Наперед закликає не гніватися, що висловить своїм любим гуцулам усе, що злого побачив, знайшов серед них. Бо це гуцулам лиш на користь – звернути увагу і якнайдужче намагатися викорінити все, що не є добром. Що є негожим. Не на славу Божу.
– Си ни гнівайте, шо шшіро Вам про це кажу. Пишу Вам це ни з гніву. А з великої любові й добра.
Поміж гуцулів є один гріх, найтяжчий, який якнайскоріше потрібно викорінити, вирвати з корінням. Блудство. Від нього намарне згинуть цілі родини. Після них залишиться хіба лиш ганьба.
Шептицький зазнав й багато чесних, побожних християн серед гуцулів. У їхній хаті гріх цей не мав путері. Ніякої сили. Однак нема, певно, й села, в якому хоча б кілька хат не горіло вогнем цього гріха. Блудство, як пожар, що переходить із хати на хату, підпалюючи цілі садиби, – і так може зайняти й ціле село. Блудство нівечить християнську родину. Це найбільша кривда родині, що відбирає ласку й благословення Боже.
– Божий порєдок такий, шо жинка до чоловіка, а чоловік до жинкі приналежний. У кождім супружжі мают уни разом жити та й мают си любити. Лиш у супружестві сїтому з’єднанє ни є гріхом. Бог це дозволєє.
Однак поза супружеством кожен має великий та святий обов’язок стримувати та зв’язувати те погане жадання, хіть, що тягне його до з’єднання, до пустого, не зі своєю дружиною, із чужим чоловіком.
Треба таке пожадання зв’язати ланцюгом права Божого, побороти молитвою й святим говінням; заздалегідь відганяти всякі погані думки й пусту розмову стримувати на устах! І очі свої зав’язати, щоби буйно світом не бігали та й остерігалися, як смерті, кожного блудного діла.
– Супруги мают себе так любити и так шінувати, їк Христос Спаситель наш полюбив та й пошінував Церкву сїту.
Шептицький прагне, щоб гуцули звільнилися від цього гріха – щоб їхні села, хати, родини були вільні від блудства. Щоби вже ніде не мав місця цей болесний і тяжкий гріх.
– Пусті бесіди, сороміцькі співанки, ничісті пожядливі погляди – гублє душу, ведут до блудства.
А коли батьки будуть шукати своїм дітям подружжя, нехай придивляються до чесної родини. Не шукають маєтку, краси чи вигоди. Важна є любов – і тільки.
– Ви ни маєте права силувати дітий своїх до супружества, а уни, хоч и мают обов’їзок у всему Вас си слухати, у цим однім трапунку мают право Вас си ни послухати.
Супружество силуване, зв’язане насилу, з наказу, буде недійсним перед Богом, так само як супружество, зв’язане поміж родичами, без дозволу Церкви. Таке супружество буде нещасливим і легко розійдеться, стане лише соромом для християн.
Із блудством у хату ввійде враз незгода, сварки, не забариться звада, прокльони. Вдереться й пияцтво, яке зіпсує й знищить усе д’решти.
– Кілько-то корчьм є у Вас на Гуцульшшіні. Одна таки коло другої стоєт’ в рєд. Вид них иде спокуса, шо кєгне до гріха.
Скільки-то людей через корчму навіки згинуло! Скількох людей звела корчма на погибель передчасну, а відтак – і на вічну!
– У корчьмі люди си учют пияцтву, цеї страшної хороби нашого народу по селах. Там люди тратє’ здоров’ї та й гроші.
Бо на світі нема нічого, що більше нищило б здоров’я, ніж ця проклята горілка, через яку так легко можна стратити весь маєток!
– Горівка видбирає шош ціннішше – уна видбирає такіж честь, приглушує совіськь, затуманює розум, та й забирає вид людини ласку Господа Бога нашого сїтого.
У життя того, хто буває напідпитку чи п’яний, ввійдуть прокльони, сварки, а часом і бійка. Не омине його і блудство. Пияцтво робить чоловіка нечесним і несумлінним. Скільки ж бо наплачеться бідна жінка та й бідні діти над татовою компанією в корчмі. А якщо жінка не тверда у вірі, то й сама розіп’ється. Та й пуститься ще й до блудства.
– А ґіти, їк то деревце, шо в лісі дико росте. Пидростут самі дико, та й ни ‘ме мати з них на старіськ втіхє ні ґєґя, ні неня.
Бо нема, певно, на світі тяжчої долі, ніж доля тієї жінки, чоловік якої п’є.
– Шшє кєжшув є доля чьоловіка, жинка їкого п’є та й зийшла на блудну дорогу.
Бо якщо гуцулам миле їхнє життя, якщо мила свята земля, що їх носить, якщо миле щастя їхніх дітей, то мають геть здалеку минати всяку корчму. Не заходити до неї, щоб навіть здалеку не чути запаху тієї проклятої горілки, що так жорстоко й безбожно нищить люд гірський. Таки найкраще, щоб її ніде не було видко – ні в хаті, ні на набутках, ні на весіллях. На жодних празниках. Найменших оказіях!
– Їкби хто миг порахувати, кілько гуцули пропили ци стратили чєрез пияцтво за тридцять або сорок років, то війшов би гет’ сумний рахунок. Ни один ґрунт, ни одна хата, та й ни одна полонина перейшли в чюжі руки.
Шептицький дає добрі й мудрі поради своїм любим гуцулам. Дуже сподівається, що вони читатимуть цей лист, найтурботливіше послання митрополита, а також інші добрі книжки в усіх хатах, розсіяних по горбах, дальніх і близьких. Це ж бо найперше – для їхнього добра. Для їхньої користі. Хосену.
Твій маєток – то лише називається твоїм, а насправді він є Божим. Бог тобі віддав його до певного часу у володіння: якщо його стратиш, якщо перейде він у нехристиянські руки, то його Богові стратиш. І дітям своїм стратиш, завдавши їм глибокої кривди.
– Тимонь уважєйте при усіх таких справах, де йде за маєток: ци то маєток продати або купити, ци довг закігнути, ци вексіль пидписати, й ци контракт, ци до гадуката або нотаря ити за порадов – то так само, єк коли йде за шєстє та гаразд ґітей, за супружество, ураз з Богом та молитвов зачінайте та й дуже уважєйте, аби по-Божому робити та й розумно.
– Та й памнітати водно: то, шо дєдя та й неня лишили, то тра’ далі ґітем своїм по смерті лишити. Та й тимонь тра’ за жиккя свого маєтку боронити та й нічьо з него ни змарнувати.
Шептицький просить гуцулів не марнувати свого маєтку. Дбати про порядок і чистоту в господарці. Не вірити в забобони та ворожбитів, що є тяжким гріхом проти першої заповіді Божої.
– Сїткуйте неділі та сїта та й слухайте слова Божого. Привчяйтеси май бирше віри. Сїтої и правидної.
З контрактами, які гуцули підписують, мусять бути дуже пильними. Не підписувати під час пиятики. Най папір місяць полежить. Перш добре порадитися – з адвокатом, нотарем, зі старшими ґаздами, чесними й порядними сусідами. Зі священником. Із жінкою. І в такім важнім ділі – не забути щиро помолитися Господу Богу. Щоб це діло з Богом зробити: завше помолися – як будеш ґрунт купувати чи продавати. Дитину одружувати. Чи сам женитися. Коли їдеш на ярмарок у місто – також помолися.
– Бо їкшо з молитвув и Богом почьнеш діло, то всьо пиде добре, а їк без Бога, ци шшє гирше – з гріхом, то ни буде з него гаразду.
Про борг: хто боргу не боїться, той Бога не боїться. Є люди, які люблять борг затягнути, але не люблять його віддавати.
– За то «підожде» виддасте лихвареви спершу єрку, витак – вивцу, а витак – барана. Позичите сотню – а за то «підожде» мусите виддати дві ци три.
Мусить гуцул пильнувати, щоб йому повернули вексель або скрипт, що він його підписав. Вимагати повернення векселя, щоби повернутий борг був вичеркнутий із табули, щоб не платити ще раз. Щоб він не ріс – адже тоді гуцул віддасть і ґрунт свій, і хату. І весь свій маєток.
– Помолиси й тогди, коли борги, з Божої ласки, уже можеш сплатити. И, їкшо можеш, то сплати зразу.
У посланні до своїх любих гуцулів Андрей Шептицький звертає увагу на моменти в житті, де гуцул повинен бути пильним, обачним, обережним. Застерігає від необдуманих рішень. Спершу зважити, обмислити. Добре обдумати. І лиш тоді приймати рішення – тверде й сумлінне.
А як має гуцул кусень лісу, то має добре розрахувати, перш ніж його продаватиме. Не віддавати ліс за безцінь. А найкраще – зберегти, не продати. Залишити нащадкам.
Шептицького болить також несказанно, що нарід часто не думає про день завтрашній, лиш про сьогодні, аби сьогодні було добре. А як буде завтра, післязавтра: про наслідки кожної дії потрібно пам’ятати, кожного вчинку, тому й поводитися відповідно, пильно й обачно.
– Самі подивітци на ті палениці, зроблені п’єкь, шискь років тому. Де спалена фоя й густий молодняк. На них уже нима жядного дерева, та й овес навікь ни родит. Ні їчмінь. Зато кождого року, їк завше, тра платити податок.
Шептицький також наказує гуцулам у листі про справи судові: іти до суду лише тоді, коли треба йти. Якщо є суперечка щодо ґрунту чи за полонину, а справу, однак, можна залагодити за згодою, тоді почім іти до суду.
– У суґі тра за всьо заплатити – а чєсом и добре заплатити. За позов, свідкам, адвокатови! А дні, шо си стратє на процес и тоту журу – ци виграїш, а ци прійграєш. Ші й до того порахувати штемпелі, а горівку. То це всьо буде коштувати набагато бирше, ніж уся царинка.
Утім процес іноді конче потрібний, якщо інакше ніяк. Тоді гуцул най спершу висповідається й помолиться, попросить у Бога берегтися гріха й брехні, тоді й обійдеться усе без прикростей. Роздражнень.
І завше так робити, як ідеться в дорогу, чи в ліс до праці, чи на сплави дарабів, чи до суду, чи на ярмарку до міста – завше починати всяку справу з Господом Богом, із молитвою.
– Але кілько ни раз ґазда ци їго жинка їдут’ у місто, хочь и нима за чім ити. Траті’ и роботу, и чєс, шо миг би зробити дома. И гроші. А лакома – и славу Божу.
Андрей Шептицький пише в посланні до своїх любих гуцулів про чистоту душі людської – як важливо тримати її в чистому, не забрудненому стані, відмивати, відчищати її якнайчастіше таїнствами покаяння, сповіді, причастя. Заразом про важливість чистоти та порядку в домі не забувати – тримати хату в чистоті, охайності. Без бруду, пилу. У свіжості. Добре прибрану. Піч побілити, стіл, лаву; вишкрябати, повимітати із закутків, із запічка, з-під постелі. Поставити комин. Повідчиняти вікна, щоб не було придушеного повітря, від якого хвороби всякі пристають.
Шептицький злагідно радить гуцульським жінкам золити сорочки, мити ще дужче горшки, що на молоко. У яких варять їсти. Вишурувати добре зсередини весь посуд, у якім готують полуденки; кітлики, у яких варять кулешу, най би були такіж чистішими та гарнішими. Відра також добре випуцувати – після доїння молока.
– То й страва буде здоровішя та й смачнішя. Та й вид багатьох хороб си вбережете.
У хаті все милом і водою вичищати. І руки, й обличчя, і тіло ретельно мити милом. Очищати водою. Щоби чутися вільно, здорово. Легко. Душею й тілом.
Гарно розчиняти та пекти хліб. Місити тісто. Начиняти голубці. Нехай кожна ґаздиня готує для своєї родини смаковито й лакомо, в чистім посуді, з чистими думками. І любов’ю.
Шептицький досвідчив, як вéлико значить для гуцулів їхня господарка. Ґаздівка. Як горяни сумлінно ставляться до своєї худібки, доглядають за нею. Дбають, ‘би маржина не відчувала холоду, голоду. Шептицький просить свій гірський народ і надалі добре обходитися з худобою, особливо з людською, коли ґазди на літо віддають худобу на полонину, де за нею доглядають полонинники, ватаги, бовгарі.
– Ни кривдити маржину людску, дивитиси, ‘би ни збавити ‘ї, си ни позбиткувати, бо за то мали би кішкий гріх, ниспасенний.
Ґазда має сумлінно працювати. Дбати про своє обійстя. Ґаздівство. Підправити пліт, дров нарубати, траву покосити, оплоти позакладати. Виростити красні корови, телички. Бички на здачу – вгодовані, гладкі.
Мати коло своєї хати сад. Із доброю садовиною. Плоди для себе – може, й для продажу. Щоби знав такіж сад побілити, обробити. Нездорові гілки обчистити. Прорідити. Щоб родили найкращі плоди – соковиті, налиті.
Любити своє ґаздівство, хату, дбати про порядок удома, адже праця – найкраще лікарство від гріха, від пороку.
Завжди шукати допомоги в Господа Бога, покладатися й надіятися на Нього одного, Святого, закликає єпископ Шептицький своїх любих гуцулів. І не вірити у забобони, ворожки. Адже всю силу для добра й благословення людей Господь щедро дає й обдаровує у Церкві своїй святій – своїй улюбленій Нареченій у Святих Тайнах, Богослужіннях, у Слові Божім. У молитві. І на все – воля Божа, також на страждання, які є тимчасові й часто для добра людини, для її очищення.
А як є фізичні недуги, потрібно лікуватися ліками, зіллям. Це – не суперечить Божому Законові. Бог дав чоловікові розум, лікарство. Щоб лікуватися, зцілюватися. Бути й ставати дужими, здоровими. Замовляння, зливання на віск, ворожіння, інші нечисті ворожбитства й чари – є тяжким гріхом. Вони оскверняють людину, віддаляють її від Господа, кривдять.
– Їм усім ни вірьте! Смійтеси!
Віра Ваша християнська нехай буде чистою й святою! Віра в одного Бога Отця, що на небі, і Його Сина Єдинородного Ісуса Христа, що Його прислав на цей світ для нашого спасіння. У Нім уся наша надія. Від Нього одного «всяко даяніє благо і всяк дар совершен».
– Святкувати неділі й храмові святі, слухати слова Божого, приступати до сповіді, Причастія святого: Ісус Христос дав тобі святої Своєї Крові напитися й Тіло Своє з’їсти у виді хліба й вина. Причастіє всього тебе посвятило Богу й має усе твоє життя очистити та й освятити.
Просвіти потрібно, просвіти. Навчитися письма, читати, писати, багато слова Божого треба. А справа з просвітою й словом Божим серед гуцулів не найкраща. Ба тяжка. Єпископ Андрей Шептицький побивається й журиться через це. Що нема шкіл – не в кожному селі є школа, що діти мусять страшно далеко ходити до школи. Живуть від неї так неблизько, що не завжди потраплять дійти до неї. Особливо взимі, коли замете, захурделить. Вдарять морози. Коли нема дороги і сніг по пояс.
І на слово Боже тяжко: бо вліті гуцульські чоловіки йдуть на полонину літувати з худобою й місяцями живуть у горах без церкви, спускаються дарабами вниз – і знову слова Божого, любого, цілющого, не чують.
Тож Шептицький закладає читальні в гірських краях – щоби примножити просвіту, якнайбільше слів Божих засіяти серед людей гуцульських.
– Хочь я ни знаю, ци тоти люди, иким я дав книжки и мині обіцєли чітати їх уголос инчєм, ци вни так роб’є, їк си обіцєли, ци ні. Та й ци люди ходє’ на тоти чітання, єк міні си обіцєли, я такіж ни знаю.
Скрізь поміж гуцулами Шептицький заохочує до читання, до освіти. До писемності. До науки. Бо скільки добра людям від науки! Від знання віри святої християнської. Катехизи. Тоді б зникло всяке суєвір’я. І ворожбити, і примівники не мали б тоді поміж гуцулів роботи. Зникло б пияцтво, й нечистота зникла б. Гуцули міцніше трималися б своєї землі, краю свого. І долі кращої б зазнали. Щастя земного – й щастя вічного.
– Бо хто віри сїтої ни знає, той жядно ни може бути спасенним!
А якщо б котрийсь із гуцулів, багатший і заможніший, бажав вислати свою дитину на науку, то нехай напише до єпископа Шептицького – єпископ завжди в цім допоможе.
Рідний гуцульський Мойсей із любов’ю заповідає гуцулам триматися доброго, не збочувати на дорогу лиху, неправильну. Вчитися бути вірними любові справжній, незмінній. Постійній. Триматися порядку. Здержливості.
– Веселий край дав Вам Бог! Тутечькі, у Ваших горах, таке повітрі чісте й легке, а водиця – така прозора!
Дав Бог гуцулам ліси, такі густі й зелені, красні полонини та й пишні сінокоси, що лиш май і будь!
– И дав Вам Бог здатніскь до всєкої трибної роботи.
І всі ці дари та ласки дав Бог гуцулам для того, щоб вони за них дякували й у них пізнавали Бога, найвищого свого Пана, і Його всім серцем любили, як діти добрі люблять найкращого Отця!
– Тож ни марнуйте дарив Божих! И най Бог Всевишній веде Вас и благословляє Вас кождого дня Вашого жиккя, єк и я Вас усім серцем благословляю во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Мир Вам!
Фрагмент з книжки Люби-Параскевії Стринадюк «Huzulen: Історія одного роду. Помітки для пам’яті» за виданням «У нас, гуцулів. Сім книжок», Дискурсус, 2023.
