Крилаті вислови, відриваючись від тексту, вже не приземлюються.
*
Промовлене слово – «крилате», непромовлене, що причаїлось у грудях, мов у гнізді, – «безпере» (Гомер).
*
Прикусити язика – наткнутись на частокіл: «Яке слово вилетіло в тебе за огорожу зубів?» (Гомер).
*
Пара слів – пара з уст; ані слова – ні пари з уст.
*
«Слово – вдарене повітря» (стоїки), але й воно, повітря, хоче ласки: «Поговорим тихесенько…»
*
Ми – з села, зі свого дитинства, з колискової: Хтось колисав мене до сну, / Хтось пісню цю співав сумну… – колискову… колись, колись, колись…
*
У колискових піснях – сум (веселість не присипляє), але сум погідний, світлий, як місячний промінь: «Місяць яснесенький, Промінь тихесенький / Кинув на нас…»
*
Мовлене слово – живе слово: воно – в леті, воно – живе. Таким було воно в античних, які й не вміли читати подумки.
*
Вагу має Слово
премного:
«Слава во вишніх Богу»
. . .
*
Поза межами слова: «Біль невимовний велиш, царице, знов пережити» (Еней – до Дідони). Йдучи за межі «невимовного», знаходимо в мові нові її можливості (потенції).
*
Де пліт – там плітка.
*
Тополі – рости в полі, вербі – хилитись у журбі, криці – іскриться, лелекам – летіти далеко… Та й пес біг через овес – стежкою рими: вона знає, що кому робити.
*
Потік – під інше небо потїк; став – посеред села став: під своїм небом волів лишитися.
*
«Дроворуб» – не таке разюче слово, як «лісоруб»: важко «різати по живому», ще важче – рубати.
*
Тепло слова – і горнятка: горнятко горнемо і гладимо гладущик.
*
Градація (від тепла – до холоду): у-сміхатися, по-сміхатися, під-сміхатися, на-сміхатися, ви-сміювати, за-сміяти (мов за-каменувати).
*
Голі слова – слова без діла: «Вірте ділам, а не словам» (Сенека). Втім, вина тут не слів, а того, хто їх промовляє.
*
Голі факти: в одежі слів були б не такими цікавими.
*
«Вогонь в одежі слова»: без одежі – обпікав би.
*
Сказав, як одрізав – не відміряючи сім разів (гострий на язик).
*
Сказав, як зав’язав: грец. «analysis» – розв’язування.
zbruc.eu
Прокоментуєте?
