Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
VI. «Плугатарі з плугами йдуть…»
І знову, після того звукописного гудіння хрущів і гупання натомлених волів, – картина, яка мовчить: повертаються до хати, до вечері, до спочинку втомлені важкою працею поважні плугатарі (їм не до пісні, не до розмов). Поважні – бо й праця їхня не лише важка, а й поважна. З часом та повага пригасає. Ще Вергілій вболівав з приводу і морального, й господарського занепаду Риму: «До плуга – жодної шани; без господаря й нива бідніє».
А яке ставлення до плуга – така й мораль суспільства. Бо ж плуг борознить ниву, а не море, як це робить корабель у пошуках зиску для «неситих». Над усіма похвалами плуга, символу праці, – Кобзареві слова: «Роботящим умам, / Роботящим рукам / Перелоги орать, / Думать, сіять, не ждать. / І посіяне жать / Роботящим рукам».
Відчитуючи картину з плугатарями, можемо й здивуватись: «Як це «з плугами йдуть»?.. Таж плуг – то не коса чи ще щось подібне, ручне…» Хтось, уже й не згадаю, хто це був, поцікавився, як я розумію цей рядок. Потім поділився своїм баченням: «Е, ні!: Плугатарі – то призначені до оранки воли, вони й тягнуть перевернутого плуга»… Цей незвичний погляд на «плугатарів» я пригадав собі аж через якийсь час, перекладаючи другий епод Горація (повернімось до нього ще раз): «А як то при вечері мило бачити, / Як ситі вівці з паші йдуть, / І як, на шиї з ралом перевернутим, / Воли ступають струджені…» Микола Зеров у своєму перекладі, щоб не дивувати читача чимось незвичним, відступив від оригіналу: «А як приємно із-за столу бачити, / Як, з поля повертаючись, / Воли ступають, а за ними тягнуться – / Зубцями вгору – борони…»
Отож, читаючи третій рядок «Садка…», бачу то наших плугатарів, що «з плугами йдуть», тобто – за плугами, що їх, перевернутих лемешами догори, волочать робочі воли, а то – як бачив їх Горацій… Важко ж уявити собі, як це «плуг с нивы пахари тащат» – так бачить це Лев Мей, перекладаючи «слово в слово».
Хтось може подивуватись, чи варто аж так прискіпуватися, сказано ж символічно… Але ж третій рядок – картина; до неї приглядаємось, хочемо бачити її в усіх деталях. Картина, а радше – кадр, бо таки «йдуть»…
(для ілюстрації використано фраґмент картини Петра Сипняка)
