***
Ідуть по дорозі люди, собаки, серпень, надія і відчай.
У різних точках земної кулі п’ють українці каву.
Дворічний янгол стомлено погасив іменинні свічі.
І каже: людиною бути важко, але цікаво.
Лежать у квартирах люди, придавлені небесами.
Під звук сирени твоя любов грандіозна, немов планета.
Будинки, діти, коти, бабуся — сказали б одне й те саме.
Ми маємо право на те щоб жити, без ваших вето.
Ми маємо право на рідне місто, а не вокзали.
Росте гора із замерзлих сліз на дорогах польщ та італій.
І догоряють ноги солдата, якого тут не чекали,
Немов призахідне сонце весни, яку я не пам’ятаю.
facebook.com/bogdana.gaivoronska
Прокоментуєте?
