Бранка радянських людоловів

0
208

Якщо відверто, ім’я Зінаїди Тулуб сьогодні мало кому відоме. Хіба що назва її дилогії «Людолови» викликає певні асоціації, пише golos.com.ua.

Тим часом життєва і творча біографія письменниці варта уваги та поваги. Тому хотілось би (бодай тезово) згадати цю мужню жінку, надто ж у дні 130-річчя від дня її народження.

Отож, народилася Зінаїда Павлівна 28 листопада 1890 року в Києві в родині відомого юриста і російського літератора. Мати блискуче володіла французькою мовою, займалася перекладами. Дитинство Зіни минуло в містечку Брацлаві тоді Подільської губернії і у місті Таганрозі, куди батька направили на службу. 1904-го сім’я Тулубів повернулася до Києва. Дівчинка часто хворіла, тому вчилася спочатку вдома, потім у Київській жіночій гімназії, а згодом на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів. Вона мала неабиякі здібності до науково-дослідної роботи, захистила дисертацію, була залишена при Київському університеті для підготовки до професури. Здавалося, доля усміхається молодій розумній панночці. В родині частими гостями були О. Купрін та І. Бунін. Саме під впливом почуттів до Івана Буніна, який був старшим за неї на 20 років, Зінаїда написала свої перші ліричні вірші. Це шалене кохання без відповіді завдало дівчині перших великих страждань. 1914 року вона знайомиться із Максимом Горьким, який не раз надавав їй допомогу в літературній роботі.

А далі — 1917-й, буремні 20-ті роки, постійна тривога за власне соціальне походження, тяжка праця. До речі, про походження. Родина Тулубів належала до старовинного козацького роду, дід Зінаїди Олександр Тулуб викладав у Київській гімназії, був членом Кирило-Мефодіївського братства. Зінаїда цим дуже пишалася. Тож певні українські симпатії у родині зберігалися, однак виховувалась дівчинка на зразках російської літератури, сім’я була російськомовною. Але Українська національно-визвольна революція 1917—1922 років (може, виявили себе гени) справила на романтичну панянку, на її людську і творчу долю вирішальний вплив. Вона поступово починає відчувати себе свідомою українкою, самотужки опановує українську мову. Треба сказати, що після революції чимало зросійщених інтелектуалів, митців починають працювати на українську культуру. Та, враховуючи походження родини Тулубів, для Зінаїди це було радше не навернення, а повернення до власних коренів.

Дехто з критиків закидає Зінаїді Тулуб, що та після революції ревно працювала на нову владу. Хто знає, наскільки ревно?.. Але що вона мала робити? Через хворобу батька Зінаїда мусила залишити університет і взяти на себе всі турботи з матеріального забезпечення родини. Вона справді бралася за будь-яку роботу. Лише із 1926 року Зінаїда Павлівна повністю присвячує себе літературній діяльності, пише сценарії, займається перекладами. Саме в цей час вона задумує написати твір на історичну тему. Її тоді щиро підтримав Павло Тичина, що дуже окрилило письменницю-початківця.

Занурення в історичну тематику, буревії 20-х років викликали у жінки шквал емоцій і бажання не просто зміни мови і культури, а й утвердження себе самої як особистості, як творця своєї долі. Ці ж прагнення потім ми побачимо і в образі Насті Лісовської (Роксолани) в романі «Людолови» — визначному і визначальному творі її життя.

За свідченням самої письменниці, працюючи над «Людоловами», вона побувала в усіх знакових місцях, де відбувалися події, що лягли в основу роману, прочитала сотні тисяч сторінок багатьма мовами, вивчила майже шість тисяч архівних та музейних документів і пам’яток. Робота, як бачимо, титанічна. Тож письменниця володіла численними фактами із життя України початку ХVІІ століття, часів гетьманства Петра Конашевича-Сагайдачного. Тому й українське суспільство того часу представлене Зінаїдою Тулуб у романі у всій його складній і строкатій соціально-політичній структурі, з його пекучими класовими питаннями, мораллю, побутом тощо. Перед читачами зримо постають місто і село, запорозьке козацтво, духовенство, селяни і ремісники. Звісно, під час підготовки твору до друку не минулося без ідеологічних правок і скорочень, так званих порад. І все ж роман мав велике історичне і художнє значення. Адже, мабуть, у жодному з творів української історичної прози попередніх періодів не було відображено життя українського середньовічного міста з такою художньою переконливістю, як у «Людоловах». Водночас З. Тулуб не фетишизувала фактів, не обмежувалася ними. Вона не переказує історію, а художньо осмислює її, прагне дати добру поживу для розуму й серця. Роман цікавий, у ньому надзвичайно насичений сюжет, велика кількість персонажів — історичних і вигаданих. Кожен із них має свою індивідуальність.

Перший том роману побачив світ 1934 року. Важко уявити, що в той страшний час сталінського терору історичний роман на українську тематику взагалі вийшов друком. Не обійшлося без підтримки Максима Горького. Та найбільше, мабуть, життю першого тому роману сприяла його славна героїня — Роксолана. Та сама Роксолана, про яку згодом буде написано чимало книжок і створено не один кінофільм. Тоді ж це ім’я в Україні було практично невідоме. Тому роман про цю непересічну жінку, котра змогла стати творцем власної долі, надзвичайно зацікавив читачів, мав величезний успіх. Звісно, прикрасило твір і вигадане авторкою кохання Насті (Роксолани) і гетьмана.

За три роки, у 1937-му, був виданий другий том, на який, здавалося б, мав чекати не менший успіх. Але… Незважаючи на те, що чимало подій у книжці були справді вигаданими, це не позбавляло роман українського духу. Він просто дихав Україною. А цей дух ой як був не до душі владі. Тож за вигаданим звинуваченням, як зазвичай це робилося, Зінаїду Тулуб було заарештовано. «Репресовані» були й книжки.

Читаючи матеріали про поневіряння письменниці по тюрмах, етапах, засланнях, поселеннях, про звірячі тортури, не можна не здригнутися. Як ця не надто здорова пані, яка мала, за висловом Євгенії Гінзбург, «наружность дворянской дамы», пережила всі ці випробування? Щоправда, в певний момент, коли вона вже раз по раз почала непритомніти, Зінаїда Тулуб таки визнала свою «приналежність до контрреволюційної організації».

Загалом письменниця відсиділа в тюрмах, таборах і поселеннях 20 років. Але навіть в ув’язненні мала вигляд дами з іншої епохи. Та й не лише мала вигляд, вона нею залишалася: багатющими знаннями охоче ділилася зі своїми «колегами по нещастю». Читала напам’ять вірші, переказувала французькі романи. На поселенні в Казахстані цікавилася місцевою історією, шукала матеріали про перебування в цій місцевості Т. Шевченка.

Навіть 1954 року, коли вже не було Сталіна, коли хвора, морально і фізично виснажена З. Тулуб писала листа на ім’я К. Ворошилова із проханням дати їй можливість дожити останні роки в Києві, відповіді так і не діждала.

Реабілітували Зінаїду Павлівну 1956-го «за відсутністю складу злочину». 20 років — як не було. Ось так. Коментарі зайві.

Сьогодні переказ змісту роману «Людолови» не був нашою метою. Хотілося просто згадати його авторку — цю неординарну особистість, віддати належне мудрій жінці, письменниці, яка обрала тернистий шлях історичної правди в часи, коли сама ця правда вважалася державним злочином.

Повернувшись до Києва, Зінаїда Тулуб встигла написати роман про Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом», адже вона побувала саме у тих місцях, де свого часу покутував і Кобзар. Безцінними є також її особисті спогади, викладені у книжці «Моє життя».

1964 року бентежна багатостраждальна душа письменниці залишила цей світ. Похована З. Тулуб на Байковому кладовищі.

А роман «Людолови» живе і досі. Навіть майже через 100 літ від часу написання він читається і сприймається із цікавістю. А його назва виявилася надзвичайно символічною. Адже історична наука засвідчувала, що людоловами колись називалися ногайці, які приходили в Україну, полонили людей, а потім продавали їх на невільницьких ринках. Зінаїда Тулуб трактує це поняття в своєму творі значно глибше. В нього вкладається соціальний зміст. Людолови в романі — всі визискувачі та гнобителі. А зрештою, вже з історичної перспективи ми розуміємо, що й сама письменниця, і мільйони її сучасників були бранцями новітніх людоловів сталінсько-радянської системи.

Ілюстрація: календар «Українські жінки XX століття».

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я