Суспільне Культура розповідає про те, як відбувається дерусифікація книжкової галузі в Україні, а також що гальмує книговидавничий процес сьогодні.
Українці принесли до київської книгарні «Сяйво книги» близько 78 тонн російськомовних книжок. Загалом за час повномасштабного вторгнення з українських бібліотек списано 19 млн книг.
Фахівчиня зі зв’язків із громадськістю та пресою комунального підприємства «Міський магазин» Надія Кібенко розповідає, що російськомовні книжки зникли з полиць крамниці ще до початку повномасштабного вторгнення. Таке рішення було прийняте через відчутність читацького запиту, і саме через читацький запит і потребу позбутися російськомовних перекладів та книжок була організована ініціатива з утилізації книг.
Надія Кібенко говорить:
«Український ринок є повноцінним та може задовольнити потреби будь-яких читачів. Коли ми пояснювали людям, чому не продаємо російськомовні книги, нас почали питати, куди можна подіти ті російськомовні книги, які в них є. У таких розмовах народилася ініціатива: ми попросили людей віддавати російськомовні книжки та переклади та таким чином організували збір для ЗСУ. Ці книжки забирає компанія vtorma, яка займається їхньою переробкою. Отримані кошти перераховують на рахунок благодійного фонду «Гуркіт». Ми вже зібрали 250 тисяч гривень, на більшу частину з цих коштів ми придбали для армії позашляховик».
Зараз у підвалах крамниці зберігається близько 3 тонн книжок. За весь час зібрали та здали приблизно 75 тонн.
«Серед книжок є, наприклад, твори Лермонтова, але й сучасні книги типу «Пиши, сокращай», багато віддають дитячої літератури. Дуже багато ідеологічних творів, що довгий час лежали в приватних бібліотеках майже у кожному будинку. Багато з цих книг містять наративи, корисні нашому ворогу. Наприклад, книга «Романовы и Крым» із написом на обкладинці «У всех нас осталась тоска по Крыму». Або ж книжка «Справочник пропогандиста-международника», «История Украинской ССР», «Вопросы Ленинизма» та «Літопис великої дружби» про стосунки України та Росії», — розповідає Надія Кібенко.
Та серед того, від чого відмовляються українці, — не лише твори російських письменників, книжки з письма, програмування, але й також улюблені автори у російському перекладі.
«Для мене важливо говорити, думати та читати українською. Я — фанатка книжок. Зараз збираю свою українськомовну бібліотеку. І можу сказати, що наші переклади — фантастичні. У них зберігається, скажімо, концепція оригінального жарту», — розповідає Ольга Гопайца, відвідувачка книгарні «Сяйво». До книгарні вона принесла книжки улюбленого автора Террі Пратчетта. Раніше читала його твори в перекладі на російську, однак тепер ці переклади не потрібні. Твори Пратчетта вперше з’явилися у 2010 році, коли у видавництві «Буквоїд» вийшов перший роман «Правда». З 2017 року «Видавництво Старого Лева» видало друком понад 20 творів автора. Ще один твір вийшов у київському видавництві KM Publishing у 2018 році.
Найбільш популярною поличкою крамниці «Сяйво» є стенд з історії України. «Люди самостійно дійшли до тієї точки, що вони хочуть знати історію, розібратися з тим, хто ми є насправді», — підсумовує Кібенко.
Олександр Красовицький, головний редактор видавництва «Фоліо»:
«У мовному законі 2309 ідеться не лише про заборону ввезення книжок з РФ, Білорусі та окупованих територій, але й про заборону публікації тих авторів, які мають паспорти Російської Федерації. Серед них є сучасні російські автори. Це одна з причин, яка сильно впливає на наш книжковий ринок. З лютого 2015 року я та мої колеги боремося проти присутності в Україні книжок з Російської Федерації. Тоді ми провели конференцію, в якій намагалися закликати Арсенія Яценюка включити до переліку ембарго книжки. Але тоді нам не вдавалося переконати владу в тому, що обурення серед наших громадян не буде за умови, якщо українські видавництва перекладатимуть російські твори українською.
Я вважаю, що якась кількість російськомовних книжок на ринку повинна бути. Це повинні бути книги українських авторів, але до кожної з них повинен бути по тій же ціні українськомовний аналог. Бо інколи для того, щоб автору художньої літератури перейти з російської на українську, потрібні роки.
Ще рік тому, коли діяла «ЄПідтримка», понад половину продажів склали книжки з Російської Федерації. Такої ганебної ситуації, коли свій ринок віддається державі-агресору, більше нема ніде. Усі ринки монопольні. Наприклад, у світі 7 англомовних ринків, які непрозорі один для одного, 17 іспаномовних ринків і так далі. Винятком є російська мова, де РФ привласнила собі керування світовим ринком книжок російською мовою у пострадянських державах, а також у Європі, Америці та інших країнах.
З 24 лютого книжки з РФ напряму не завозяться, але в Україні існує багато піратів, які друкують книжки з російських оригіналів. Правоохоронним органам зараз не до того, але я впевнений, що кожен за це відповідатиме. Окрім того, видані в Росії книжки завозяться з Польщі, Туреччини, Сербії, Угорщини. Російські книгарні досі відкриті у державах Балтії, в Польщі, Чехії, Угорщині. У тому числі вимушені мігранти з України купують книжки саме російською, бо українських книгарень там просто немає.
Піратство продовжується, український ринок наповнюється сумнівною продукцією з точки зору якості та інформаційної безпеки. Але поки на жоден з наших запитів від Асоціації видавців та народних депутатів у Офісі президента не дали відповідь щодо цього.
Закон ухвалений одноголосно понад 300 голосами, але не підписаний президентом. З точки зору закону не підписаний упродовж 15 днів закон вважається схваленим президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Але цього досі не зроблено.
Щоб український книжковий ринок повноцінно витіснив собою російський, потрібне підписання цього закону. Також по закінченню війни держава повинна провести бібліотечну реформу. Сьогодні 45% книг у бібліотеках видані в Радянському Союзі, 70% у більшій частині областей — російською мовою. У світі більш як 10-15 років книжка у бібліотеці не працює. Ще один крок — прийняти і підписати закони проти піратства. Піратом є не тільки той, хто виклав, а й провайдер, тобто людина, яка переносить книжки та завантажує. Скажімо, у Європі за перше таке порушення стягується штраф у розмірі 500 євро, а далі діє кримінальна відповідальність.
Насправді українці читають багато, не гірше, ніж мешканці Польщі чи Литви. Але наша галузь не може розвиватися, адже більша частина продукту крадеться піратами. Таким чином галузь не отримує прибуток.
У «Фоліо» є видані російською мовою книжки у 2023 році. Це «Кровавый век» Мирослава Поповича, яка видавалася ще при житті автора, і у нас немає прав на видання цієї книги українською мовою. Або ж «Еврейская цивилизация. Еврейская культура. Еврейская мудрость» Ігоря Папірова. Російська мова для цього автора є рідною, йому понад 85 років, він хотів би бачити свою книжку на мові оригіналу. Але ми домовилися, що ми зробимо українську версію після виходу оригінальної. Також російською вийшли книжки, аркуші для яких були надруковані до 24 лютого, потім друкарня була окупована, аркуші вивезли в одну з друкарень Харкова, яка була знищена ракетами С-300. Це були видання українських авторів».
Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету Верховної ради з питань гуманітарної та інформаційної політики:
«Книжки з бібліотек списують через те, що вони радянські та у поганому стані. У всіх них, навіть у дитячих книжках, є передмова про «Славу КПСС», Леніна, Сталіна та «дружбу народів». У 2022 році від 23 лютого до листопада списано 19 млн книг, з них — 11 млн російською, решта — українською. Списання відбувається щороку, але у зв’язку зі збройною агресією Росії був розроблений наказ Міністерства культури, який мав чіткі прописані критерії. Це книжки видавництв Російської Федерації, які знаходяться під санкціями, або книжки авторів, які підтримували збройну агресію та публічно закликали до неї.
Зараз перед нами стоїть надзавдання — це оновлення фондів. Хоча під час планування бюджету очікували закупити 1 млн книжок, на жаль, у 2022 році закупівель не відбувалося взагалі. Інститут книги закуповує книги за гроші платників податків виключно українською мовою. Органи місцевого самоврядування можуть закуповувати книги будь-якою мовою.
Станом на 2023 рік діє пропрацьована програма разом з Інститутом книги: Міністерство фінансів погодило, що держава може оголошувати конкурс на книгу, наприклад, із психології, патріотичну книгу, тоді можна додатково виділяти кошти на додатковий наклад та передавати їх до бібліотек. Це не буде закупівля всіх нових книжок у бібліотеки, адже фінансування невелике, але проводиться конкурс.
Загалом фінансування Інституту книги становить близько 80 млн, і нам потрібно таргетувати, що саме необхідно бібліотекам. Скажімо, у публічних бібліотеках 44% книжок — російською мовою. Це співвідношення поступово буде змінюватися і збільшуватися на користь української літератури.
Цензури щодо мови не може бути, бо саме це використовують проти нас російські пропагандисти. На окупованих територіях усю літературу українською мовою спалюють, викидають, відбувається знищення культурної ідентичності. Ми діємо у абсолютно культурний спосіб. Наприклад, у наукових бібліотек будуть залишатися навіть пропагандистські книжки у трьох примірниках. Можливо, хтось із дослідників захоче написати свою дисертацію по пропаганді. Не списуються також рідкісні видання, такі як перший збірник Павла Тичини«.
Анна Железняк
suspilne.media
Прокоментуєте?
