Доброю традицією стало відзначення у день народження Майстра, 3 квітня, лауреатів Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара у гостинних стінах Національного музею літератури України. 27 років поспіль вручається молодим авторам до 30 років ця відзнака, заснована 1996-го німецькими меценатами Тетяною Куштевською, Дітером Карренбергом та Національною спілкою письменників України. Премія традиційно присуджується за номінаціями «Роман», «Мала проза», «Поезія», «Публіцистика», «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара». На конкурс приймаються як друковані, так і не оприлюднені твори українськомовних авторів, які мешкають в Україні та за кордоном. Попри воєнну агресію, журі, до якого входять відомі письменники, науковці й культурні діячі Тетяна Куштевська, Наталія Бйорнер, Валентина Гончар, Леся Гончар, Олександр Балабко, на чолі з Дмитром Чистяком, ретельно розглянуло всі надіслані рукописи, серед яких було чимало талановитих (тому сподіваємося на участь авторів наступними роками) та прийняло одностайне рішення з відзначення найталановитіших.
У затишній залі бібліотеки Колегії Галаганів зібралися численні шанувальники творчості Олеся Терентійовича – культурні та громадські діячі, письменники, науковці, журналісти, творча молодь. Зі зворушливим вітальним словом звернулися до них дружина письменника Валентина Данилівна та онука Леся Гончар: «Від родини Гончарів, з квітневої Кончі-Озерної – передаємо вам палкий привіт і привітання з визнанням. Хоч і не фізично, але повірте – ми поруч, і радіємо за вас, вашому успіхові у такі непрості часи. Підтримуємо, пишаємося і обов’язково перечитуємо усі тексти. Творіть, пишіть, «живіть на всю душу» (як казав Олесь Гончар). Тримайте Україну в серці! Світла, натхнення і Перемоги!».
Наснажливе слово пролунало і від меценатів премії з Німеччини – від Дітера Карренберга й Тетяни Куштевської, зокрема такі слова: «Нинішній воєнний час особливо відзначає долі молодих талановитих українських авторів. Після російського нападу на Україну світ уражають метаморфози поведінки населення постімперської, близької до розпаду росії, її боягузтво, виродження, тварність. Вченим і медикам ще належить виявити, що сталося з цими особами за останнє століття, чому вони опинились у кафкіанському світі абсурду й не можуть протистояти темрявим привиддям, що привласнили право називатися владою. Жах руського міра, що явив свою нелюдську природу – одна з тем творів молодих українських авторів, де відчувається внутрішня драма – зіткнення світу гармонійного та милосердного з новою, кривавою дійсністю. Тож нехай стане в них мужності прожити цей тяжкий час і написати про нього максимально чесно. Дітер Карренберг, німецький підприємець, меценат, закоханий в українську літературу й мистецтво, якось у Києві звернувся до молодих лауреатів нашої Премії: «Покликання меценатів – підтримка і плекання талантів. Пишіть! І нехай ваші книжки стануть маяками в цьому бурхливому океані часу. Найбільшу славу народу здобули, здобувають і здобуватимуть саме письменники. Поки існують книги – не відійдемо в минуле!» Ці слова мають бути актуальними завжди. Тому пишіть, наші молоді, талановиті українські друзі! І нехай світ ловить вас, але не впіймає, як писав один геніальний український філософ із іншого жорстокого століття. Зичимо вам перемоги! І впевнені – Україна переможе і в прийдешні кілька століть буде нездоланною, могутньою та квітучою! Слава Україні!». До речі, Тетяна Куштевська щойно презентувала на Ляйпцизькому книжковому ярмарку свою книжку про видатних українок – від княгині Ольги до наших сучасниць, де подано художній портрет і Валентини Данилівни Гончар, і видання мало неабиякий успіх ц німецьких читачів. Дякуючи пані Тетяні за таку важливу популяризацію україніки за кордоном, маємо надію, що така знакова збірка невдовзі вийде у світ і українською…
З добрими привітаннями до громади звернулися знакові гості заходу. Академік, перший віце-президент Національної академії мистецтв України, відомий учений-культуролог і громадський діяч Валерій Бітаєв наголосив на особливій ролі творчості та культурної діяльності Олеся Гончара в розбудові української державності, звернув увагу на консолідації сил творчих спілок у відстоюванні вітчизняної культури, зокрема у міжнародних проектах, адже тяжка боротьба ведеться саме за відстоювання нашої ідентичності. Подякувавши організаторам за важливу ініціативу, яка вже стільки років гуртує однодумців, він запевнив у подальшій підтримці спільних проектів.
Валерій Бітаєв
Почесний академік Національної академії мистецтв України, почесний громадянин Києва, відомий учений і культурний діяч, професор Юрій Мосенкіс відзначив потребу примножувати і розвивати дослідження творчості Олеся Гончара, розширювати обрії вітчизняного та зарубіжного гончарознавства, перспективність якого засвідчує і літературознавча номінація Премії. Він зауважив, що створення Музею-форуму Олеся Гончара з ініціативи родини письменника, а також заснування відповідної наукової теми з ініціативи академіка Станіслава Довгого – важливі кроки для централізації таких досліджень у синергії з усіма зацікавленими сторонами, водночас наголосивши на потребі подальшого наукового пошуку.
Юрій Мосенкіс
Відомий журналіст, науковець, популяризатор доробку численних діячів української культури Максим Георгійович Рильський поділився теплими спогадами про Олеся Терентійовича як сусіда в легендарному письменницькому будинку «Роліт», а також епізодами популяризації громадської діяльності письменника в журналістській діяльності, сповістив про подальші творчі плани, зокрема щодо видання з гаслом Максима Тадейовича «Люби природу не як символ душі своєї…», де важливу роль відведено і творчості Олеся Терентійовича.
Максим Рильський
Про незабутню зустрічі із Майстром із нагоди вручення казахського перекладу творів розповів український письменник, багаторічний редактор видавництва «Молодь» Леонід Петровський, лауреат цьогорічної «дорослої» Премії імені Олеся Гончара Міністерства культури та інформаційної політики України за автобіографічний роман «Окрушини долі», надавши учасникам вечора цінні поради.
Леонід Петровський
Відома письменниця, головна редакторка журналу «Київ» Теодозія Зарівна розповіла про унікальну роботу над зйомкою телепередач про Олеся Гончара у його рідних краях, про ту містичну атмосферу, яка супроводжувала знімальну групу й подякувала журі та лауреатам Премії за плідну співпрацю з 40-літнім літературним часописом, який попри вкрай скрутний час виходить друком і знаходить вдячного читача.
Теодозія Зарівна
Про детективну історію з виходом роману «Собор» Олеся Гончара та низку цікавих епізодів спільної роботи з Майстром повідав знаний письменник і журналіст Олексій Микитенко, пообіцявши подати розширені спогади до журналу «Київ».
Олексій Микитенко
А відомий український кінематографіст, культурний діяч і письменник, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Сергій Тримбач запевнив, що сподівається невдовзі присвятити книжку Олесю Терентійовичу, де в художній формі зобразить його унікальну творчу особистість, яка стільки зробила для утвердження незалежної України…
Сергій Тримбач
Після цих незабутніх виступів Дмитро Чистяк і Олександр Балабко представили цьогорічних лауреатів Премії, а директорка Музею-форуму Олеся Гончара (що розташувався в стінах Навчально-наукового інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка) Дар’я Білокобильська закликала всіх відвідати цей неповторний заклад, у якому гуртуються численні творчі особистості.
Дар’я Білокобильська
Роман «Настина могила» Анастасії Тарканій із села Рокосово Закарпатської області – широке епічне полотно з часів козацьких визвольних змагань і водночас – дивовижна реконструкція тогочасного побуту, звичаїв, що потребувало від авторки надзвичайної науково-дослідницької роботи, опанування розмаїтих стилістичних спектрів, а це свідчить про велику творчу перспективу. Повість Алли Качанівської (Сердюк) із Запоріжжя (нині авторка перебуває у Нью-Йорку, звідки записала до учасників відеозвернення, також попросивши переказати грошову частину премії на підтримку ЗСУ) «Мангеттенська елегія» – твір також різностильовий, інтелектуальний, що свідчить про виняткову обізнаність письменниці з європейською й американською культурними традиціями, але водночас розкриває ці культурні традиції в синергії з українським мистецьким кодом, окреслюючи нашу культуру як органічну частину західної цивілізації. Поетична збірка «Польоти над прірвою» Ади Єлагіної з Кривого Рогу – драматична фіксація воєнного повсякдення з історичними ретроспективами, з яскравою експресивною метафорикою, з ліричною гостротою крізь трагічну епіку часу, яка напевне стане явищем у літературному процесі. Добірка есе «Спокуса відчувати» Євгена Жураковського із села Угорники Івано-Франківської області крізь трагедію воєнної пори розгортає широку палітру філософських рефлексій, спостережень щодо суспільних і культурних перетворень, проблем становлення творчої особистості – напрочуд широка палітра публіцистичних міркувань. А цикли літературознавчих праць Вадима Закорка із Сум та Дмитра Коляденка з міста Берислава Херсонської області розглядають численні аспекти гончарознавства – аналіз оригінальних тем і мотивів поетики, огляд сучасних філологічних студій із виділенням перспектив – потверджують живу актуальність творів Олеся Терентійовича й показують плюралізм можливих інтерпретацій…
Вадим Закорко, Ада Єлагіна, Дмитро Коляденко, Анастасія Тарканій, Євген Жураковський
Алла Качанівська
Загалом, як зауважили члени журі, дивовижне розмаїття цьогорічних робіт свідчить про бурхливий розвиток молодого письменства у драматичний, переступний час боротьби українського народу за виживання й порятунок нашої культури, і цьогорічні «гончарівці» усвідомлюють свою роль у цій шляхетній праці.
Раїса Сеннікова
Навдивовижу теплим видалося вшанування Олеся Терентійовича й нових «гончарівців» у Національному музеї літератури України – зауважила заступниця директора НМЛУ Раїса Сенникова, згадавши роль письменника у становленні музейної колекції й заохотивши всіх учасників завітати через рік на вже традиційний захід, який гуртує різні регіони, різні покоління, об’єднані любов’ю та шаною до творчості Майстра – напровесні, з вірою в перемогу, зі щоденною працею для неї. Віримо, що так і станеться.
І відлунить нам доброю надією молоде слово Ади Єлагіної: «еспланадна басейна хрещатик // а далі // хитається міст на голчатих лапах // початок оази важка піднебесна вода // бірюзові вітрила – // верхів’я дерев // і сигнал // про твої рукави // як густі підвечірні обійми – // я іду на приземлення // щоб на плече підхопити // і маленьку свічу понад містом любові // нести»…
Прокоментуєте?
