Дмитро Десятерик. Міста, люди, поезія

0
375

Мойсей Йозеф Рот народився 2 вересня 1894 у Бродах на Галичині. Вчився у Львові й Відні. Воював. Публікуватися почав у 1918. Найвідомішими стали романи «Йов. Роман простої людини» (1930) та «Марш Радецького» (1932). Наразі Рота вважають одним з найвидатніших німецькомовних прозаїків ХХ століття. Про це пише day.kyiv.ua.

У книжці «Міста і люди» (видавництво «Книги — ХХІ», переклад — Олеся Яремчук, Христина Назаркевич) зібрано журналістський спадок Рота 1925—1928 років. Автор подорожує Європою та відкриває для себе й читачів Петербург, Астрахань, Тирану, Сараєво, Марсель, Ніццу. Завершує книгу низка текстів, присвячених життю східноєвропейських євреїв після Першої світової війни.

Читаючи ці пристрасні й блискучі нотатки, ловиш себе на думці облишити будь-яку географічну есеїстику. Адже Рот не просто вдивляється в чергову локацію: він насичує її власними образами, відтворюючи місто в абсолютно унікальний спосіб. Тобто це не просто Марсель, Ніцца, Сараєво, Астрахань — це саме Марсель, Ніцца, Сараєво, Астрахань Рота. Йозеф на початку книги зауважує, що став журналістом з відчаю; але тепер, через майже 100 років, бачиш, що це більше ніж журналістика — це література як така.

«Білі широкі дороги, які вже століттями впиваються сонцем і знову його випромінюють, провадять до білих міст із пласкими дахами, такими рівними, ніби хочуть показати, що тут навіть висота не може бути небезпечною, що ти ніколи, ніколи не впадеш у чорне провалля».

«Тут бракувало лісу. Бракувало манливої солодкої вологості й таємничого співу лісів. Ліси — це таємниці краєвиду. Місцевий краєвид таємниці не має. О, я розумію, чому тут виростають раціоналісти, а деінде розквітають містики».

«Поволі з білизни міста з’являються  сірі смуги вуличок, зиґзаґуваті та стрімкі сходи, постаті людей, яскраві прапори випраного одягу над вулицями, коричневі баки перед дверима, вузькі струмочки рідкого бруду, сірі намети вуличних торговців, темні гори мушель, золоті вікна, в яких плаває сонце й оксамитова зелень дерев».

«Серед справжніх людей, які походять від Адама, нас огортає звичайний запах звичайного трагізму. А тут, у Ніцці, шириться фіміам трагізму романного. Тут є лише розкішні долі».

Яскраво написана й найбільш спірна частина збірки «Подорож Росією» — цикл репортажів з іще непманського СРСР, не утопленого остаточно в сталінському пеклі. Видно, наскільки Рот, як і багато західних лівих інтелектуалів тої епохи, захоплений постреволюційною реальністю, як він намагається всюди віднаходити щось хороше й обнадійливе. Але Мойсей Йозеф тому й був великим письменником, що проникливість таланту брала гору над найтвердішими уподобаннями.

Починаючи з першого ж есею «Царські емігранти»: «Для кожного їхнього перестрибування через межу законності існувало давнє універсальне літературне виправдання: «русская душа».

Про радянського селянина: «Революція звільнила його від покірності перед «паном», але далеко не від покірності перед об’єктом».

«У моєму сприйнятті російські вулиці є сірими. Маса, яка ними пересувається, сіра. Вона поглинає червону барву хусток, прапорів, значків і золотий відблиск церковних бань. Це геть бідно й абияк одягнені люди. Від них віє великою  і гнітючою у своїй ніякості, пафосною у своїй злиденності серйозністю».

«Тут видно лише нужду — або необхідність».

«Я із соромом дізнаюся, що на цих вулицях мене часом охоплює меланхолія».

А ось уривок, написаний наче про наше сьогодення, хоча насправді — про Югославію в 1927: «Партії визначаються окремими людьми, їхні програми є волею однієї людини, президенти політичних клубів є всемогутніми».

Або таке мудре спостереження — про тогочасну Францію, але співзвучне сьогоднішньому поняттю політичної нації: «Найвищий рівень асиміляції: щоби бути тутешнім, чужинець має залишатися собою, тобто чужинцем».

Завершальна частина «Євреї: дороги й бездоріжжя», багато сторінок якої підіймаються до рівня справжньої поезії, взагалі заслуговує на окрему статтю.

Йозеф Рот помер у Парижі за рік до окупації Франції нацистською Німеччиною. Він уже не застав кривавий кошмар Голокосту і новий лад, що постав у повоєнній Європі. Але як би світ не змінився, ця книга, лише формально зарахована до жанру журналістики, здається й сьогодні напрочуд актуальною.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я