14 січня (за Григоріанським календарем) 1883 року у Києві народився військовий і громадський діяч, письменник, педагог, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР) Всеволод Миколайович Петрів. Про це повідомляє poltava.to.
Навесні 1918 року командир полку імені Костя Гордієнка звільняв Полтавщину від російсько-більшовицьких загарбників. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Мурайова. З 1948 року — дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць із військової історії.
У липні 1919 року Військовим міністром УНР було призначено колишнього дворянина Київської губернії та полковника Російської армії, відданого патріота України Всеволода Петріва. На той момент йому виповнилося 36 років. Роком раніше, 30 березня 1918-го, організатор і командир полку імені Костя Гордієнка Всеволод Петрів звільняв Полтаву від більшовицьких військ Міхаїла Муравйова, чим заслуговує на добру пам’ять полтавців.
Всеволод Миколайович Петрів народився в сім’ї військовика, що і визначило у майбутньому його вибір на користь кар’єри офіцера. Випускник Павлівського військового училища (1902) й Миколаївської військової академії (1910), перед Першою світовою війною дослужився до чину капітана Генерального штабу Російської армії. Упродовж 1914–1917 рр. перебував на штабних посадах: пройшов шлях від старшого ад’ютанта штабу 42-ї піхотної дивізії — до начальника штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії, брав участь у бойових діях, вислужив чин полковника і численні нагороди.
У кінці 1917 року начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії Всеволод Петрів перебував на Західному фронті. В умовах морального розкладу частин дивізії під впливом більшовицької агітації полковник Петрів за одну добу організував із земляків-українців добровольчий полк імені Костя Гордієнка. Єдиний з усіх українізованих частин Діючої армії полк 17 січня 1918 року дістався Києва, де отаман Петрів на чолі полкової делегації зустрівся з головою «Українського Революційного Парляменту» Михайлом Грушевським, секретарями військових і земельних справ УЦР. Упродовж 19–22 січня гайдамаки Петріва вели стрілецькі дуелі з бойовиками заводу «Арсенал». Починаючи з вечора 21-го, вони діяли спільно з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Вранці 22 січня спільними зусиллями оплот антиукраїнського заколоту «Арсенал» було здобуто штурмом.
Чи не найяскравішим періодом у житті Всеволода Петріва, цікавим для нашого сучасника, зокрема мешканців Полтавського краю, є спогади командира Гордієнківців про його перебування на Полтавщині у другій половині березня — на початку квітня 1918 року. Тоді полк звільняв Полтавщину від російсько-більшовицьких окупаційних військ у складі Окремої Запорізької дивізії на чолі з Олександром Натієвим. За спогадами Петріва, кіннотники полку звільняли Лубни і Хорол, 30 березня першими увірвалися до Полтави, першими вели бій за ст. Полтава-Харківська (нині — Полтава-Південна) та зрештою першими її посіли. У Полтаві більшість полку Петріва розташовувалася у приміщеннях Кадетського корпусу. Полтава дала полку нове поповнення, переважно із селян с. Мачухи та його округи. Полтавські кравці пошили Гордієнківцям однострій. 3 квітня 1918 року полк отримав наказ перейти Ворсклу та «якнайскоріше вирушати далі». Тієї весни на річці швидко прибувала вода, а залізничний міст потребував відновлення. Після тривалих пошуків зручного місця для переправи вояки полку спорудили два примітивні пороми в районі гирла р. Коломак. 4-го квітня полк переправився через Ворсклу, а 5-го зранку мав рушити маршем до ст. Селещина і далі на Карлівку.
Всеволод Петрів
За спогадами Всеволода Петріва, увечері 4-го квітня він із кількома старшинами полку побував на святковому бенкеті, що відбувся у великій залі «чудового, в українському стилі, будинку полтавського ґуберніального земства» (нині — Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). На прийомі тоді були: від української сторони — Олександр Натієв, Петро Болбочан, Олександр Козьма та інші, від німецької — генерали фон Донау і фон Гольц, офіцерство кінної дивізії, яка разом із гордієнківцями здобувала Полтаву. Спогади про цю та інші події, що відбувалися у тодішній Полтаві, на Полтавщині та в Україні загалом детально описані у мемуарах Всеволода Петріва «Спомини з часів Української революції (1917–1921)», що вийшли друком у 1927–1931 роках.
Доля була прихильною до Всеволода Петріва. У липні-листопаді 1919 року він обіймав посаду військового міністра УНР в урядах Бориса Мартоса й Ісаака Мазепи. Згодом служив у військовому міністерстві та Генеральному Штабі, отримав чин генерал-хорунжого Армії УНР (1920). У 1921–1922-му був начальником Генерального штабу війська УНР, інтернованого до таборів Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. На еміграції мешкав у Празі, Подєбрадах та Хусті: займався викладацькою і письменницькою діяльністю.
Всеволод Петрів удостоєний багатьох державних нагород Російської імперії, серед яких Орден Св. Володимира IV-го ступеня (січень 1915 р.), Орден Св. Станіслава ІІ-го ступеня (травень 1915 р.), Орден Св. Анни ІV-го ступеня (липень 1915 р.), Орден Св. Анни ІІ-го ступеня (березень 1916 р.), Георгієвська зброя (Золота зброя «За хоробрість») (січень 1917 р.), Орден Св. Анни ІІІ-го ступеня (лютий 1917 р.) і нагород Української Народної Республіки — Хрест Симона Петлюри, Воєнний хрест УНР.
Видатний діяч УНР Всеволод Миколайович Петрів помер 10 липня 1948 року. Похований у м. Аугсбург (Німеччина).
Леонід КУШНІР, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
Прокоментуєте?
