11 років тому, 7 травня 2010 року, пішов із життя член НСПУ, дніпровець Михайло Сергійович Селезньов.
Перша в житті «офіційна» публікація вірша поета Михайла Селезньова відбулася 4 січня 1948 року. В цей сніжний красивий день у нього народилася я, його дочка. Так що 4 січня все подальше життя для нашої родини подвійне свято. До речі, є й інші цікаві збіги: до Спілки письменників він був прийнятий напередодні появи на світ онуки Зої, а збірка вибраних творів «А друзья остаются…» вийшла друком за пару діб до народження правнуки Орини…
Михайло Селезньов, пройшовши вогонь і води фронтів Другої світової війни, навчався в Інституті інженерів залізничного транспорту (ДІІТ).
У книзі, присвяченій історії ДІІТу, автор Артем Іванович Куліш так напише про студента Михайла Селезньова: «…Михайло став організатором, керівником та душею інститутського драматичного гуртка. Він уже тоді був поетом, а це значить, що серце говорило правду. Пізніше вийшли друком поетичні збірки – понад 20. Не кожен митець у своєму арсеналі має стільки бойових одиниць, що захищають добро і щастя від зла, насилля і несправедливості. Про це говорять назви книжок: «Любви и гнева не тая», «Не разучись любить и верить», «Ключик совести», «Дуэль», «Опаленная юность», «А друзья остаются»…
З творчістю Михайла Селезньова знайомі багато відомих літераторів. Найавторитетнішим учителем для М. Селезньова був Микола Ушаков.
За свої вірші Михайло Сергійович був удостоєний звання Лауреата премії імені Миколи Ушакова.
Я хочу вірити, що мій тато пішов від нас щасливим, із легким серцем. Напередодні, 6 травня, увечері на телебаченні була передача «Територія вибору», присвячена саме зустрічі з ним – воїном і письменником. Після ефіру я ледве-ледве додзвонилася татові. Йому телефонували, хвалили, згадували (довго-довго з ним розмовляла саме Галина Володимирівна Анненкова)… Усе було врочисто і радісно. Попереду ж – свято…
Останнє, що він зробив, – підписав тритомник для своєї рідної Кайдацької школи.
Школярі мали прийти до нього вранці, 7 травня. Підписавши книгу, Він пішов у вічність, як солдат від кулі, в одну мить… А діти вранці прийшли… Перші рядки дарчого напису: «Я віршами жив… навіть на війні».
Ці слова – на меморіальній дошці. Низький уклін видатному скульптору Володимирові Небоженку.
Ірина Селезньова, донька письменника
Прокоментуєте?
