- Премію «СміхоОСКАР» вручили у селі Іванів, на батьківщині письменника-сатирика Олега Чорногуза.
- Хто її отримав та чому у залі сміялися і сумували водночас?
«Головне в житті — сісти в правильний вагон і не попастися на очі начальнику потяга», «У мене все імпортне… тільки тіло з Томашполя», «Де Європа? Та це десь зліва від Вапнярки». Наведені фрази взяті з сатиричного роману Олега Чорногуза «Аристократ з Вапнярки». Деякі з них у народі переінакшили на свій лад. Наприклад, інколи доводиться чути перефразоване: «У мене все імпортне, тільки чоловік із Томашполя». Дехто замість Томашполя називає Вапнярку, чи Крижопіль. Буває, кажуть: «Теж мені аристократ із Вапнярки». Значить, читають Чорногуза.
Чому роман не друкували?
Два його романи стали визначальним у творчості. Це — «Аристократ з Вапнярки» і «Претендент на папаху». Їх назвали сатиричними романами. Таким чином Олег Чорногуз став родоначальником нового жанру в українській літературі. Щоправда, їх довго не друкували. Вважали, що автор «підриває» соціалістичну дійсність. Хоча насправді він тільки передав те, що відбувалося в тодішньому соціалістичному суспільстві. На словах, компартійна бонзи «годували» людей наближенням комунізму, а на ділі… «Він точно був головним підривником потворних підвалин радянського соціалістичного способу життя. Спасибі йому за це…», — написав автор першої рецензії на твір земляк Чорногуза Олександр Горобець.
Олег Чорногуз при житті започаткував літературну премію на кращий сатиричний роман. Назвав її «СміхоОСКАР». Цьогорічним лауреатом став письменник із Рівного Юрій Береза. Так відзначили його сатиричний роман «Бархан». Вручення нагороди відбувалося в актовій залі Іванівської сільради. Переможець отримав диплом лауреата, а також статуетку головного героя твору «Аристократ з Вапнярки», українського Остапа Бендера графа Сідалковського. Вручили відзнаки Вадим Вітковський, керівник обласної письменницької організації, і Ярослав Чорногуз.
У залі зібралися земляки письменника, майстри слова з Вінниці, з Києва приїхав син Ярослав. Йому сподобалася атмосфера, в якій відбувалася розмова. Зігрівали серце спогади про батька тих, хто знав його. Жартували і сумували водночас. Не можна було стримати сміх від прочитання уривків з відомих творів письменника. Настрій змінювався, що письменника не було поруч із ними, як це відбувалося раніше. Наприклад, у своїх 85 Олег Чорногуз разом з односельцями садив у селі яблуневий сад. Перед тим вручав премію письменнику і скульптору Миколі Крижанівському.
Внучка три роки провела на війні
«Багато з вас знають, з якою любов’ю і повагою батько ставився до дружини, моєї мами пані Лідії, — сказав Ярослав Чорногуз. — У пам’ять про матусю я написав вірш, його поклали на музику. Хочу, аби ви послухали цю пісню». Пісня називається «Наснись мені, кохана мамо».
Слова сина про маму у його ж виконанні зворушили до самого серця: «Наснись мені, кохана мамо, Хоча б словечком обізвись… Погомони, матусю мила. Мені, здається, тільки ти Підтримала б і зрозуміла Закрила світ від гіркоти».
Згадували внучку письменника, донечку пана Ярослава — Ярину Чорногуз. Вона понад три роки провела на фронті у підрозділі морської піхоти, втратила на війні кохану людину. Написала книгу про війну, за яку отримала у нинішньому році Національну премію імені Тараса Шевченка.
У 80 років почав будувати хату
Олег Чорногуз повернувся з Києва в рідне село у 80 років. Почав будувати хату. Називав її «Лідин дім», на спомин про дружину. Такий був життєлюб!
Восени 2022-го, у віці 86 років, його серце зупинилося. Син Ярослав згадував, як у лікарні батько просив його наспівати пісню на батьків вірш. Пісня називається «Відлітають хмари в сиву осінь…». Вона присвячена дружині Лідії. Він не переставав за нею сумувати відтоді, як її не стало.
Ярослав нахилявся над лікарняним ліжком і тихенько наспівував йому на вухо відомі слова: «Відлітають хмари в сиву осінь, Як і наші молоді літа. Я ж тебе кохаю, мила, досі. Ти для мене завжди молода».
Чорногуз багато писав. До його 80-річчя вийшов 15-томник його творів. Але їх більше. Крім згаданих сатиричних романів, у нашого земляка є філософські, пригодницькі романи і повісті. Наприклад, у романі «Я хочу до моря» в алегоричній формі передано мрію про вільну Україну в часи радянської русифікації. Тоді про таке годі було навіть мріяти. Режим переслідував і кидав у тюрми за розмови про незалежну українську державу.
Ось ще декілька назв романів Олега Чорногуза — «Дари пігмеїв», «Тінь генія», «Вавілон на Гудзоні». Він залишив нам книги публіцистики, поезій, пісень на його слова, кіносценарії, п’єси…
Редагував сатиричні журнали «Перець» і ВУС. Заснував літературні премії імені Остапа Вишні, Степана Олійника і «СміхоОСКАР».
Через рік після того, як письменника не стало, на батьківській хаті в Іванові встановили пам’ятну дошку на спомин про Олега Чорногуза, її виготовив із білого пісковика скульптор Микола Крижанівський.
А у Вапнярці на вокзалі стоїть пам’ятник головному герою роману «Аристократ із Вапнярки» графу Сідалковському, українському Остапу Бендеру. Скульптуру теж виготовив Микола Крижанівський. Маленькі копії цього пам’ятника вручають переможцям премії «СміхоОСКАР».
Чільне фото — Письменник з Рівного Юрій Береза (праворуч), крім диплома лауреата премії отримав «оскарівську» статуетку (ліворуч Вадим Вітковський, у центрі Ярослав Чорногуз)
