Юлія Бережко-Камінська: «Культура найбільше ріднить народи, лаштує між ними містки…»

0
399

На плечі українських письменників, які сьогодні опинились у вимушеній еміграції, лягає робота, найбільш суголосна їхньому призначенню, – поширювати українське слово у світі. Польща прийняла найбільшу кількість українців, які виїхали з країни, рятуючись від війни. Серед них – українська поетеса, секретар НСПУ Юлія Бережко-Камінська. Які важливі проєкти на підтримку української літератури започатковані в Польщі та хто може до них долучитися – в інтерв’ю з пані Юлією.

Унаслідок повномасштабної війни Росії в Україні ви опинилися в Польщі. Що сталося за останні місяці у вашому житті?

Коли почалася війна на всій території нашої країни, я з родиною перебувала вдома в Бучі у підвальному приміщенні. Довкола нас тривали бої. То був страшний час, який би я воліла не згадувати – ні тих звуків, які ми чули, ні видовищ постійних височезних димів від пожеж, ні тих думок, якими ми мало не прощалися з цим життям. Але навіть у такій ситуації ми не планували кудись їхати – ніде не здавалося нам безпечно. А в останні 5 днів перед виїздом ми взагалі були без зв’язку і не знали, що відбувається в Україні. Втім, діти були налаштовані на евакуацію. Щойно з’явилася можливість під час «зеленого коридору» виїхати, ми покинули дім. Думаю, вчинили правильно. Попри те, що недооцінили рівня небезпеки і жорстокості, яка чекала на бучанців, інтуїція підказувала, як треба діяти. Тож за деякий час ми з дітьми вирушили до Польщі, не маючи варіанту тривалого перебування в Україні.

Наскільки мені відомо, незабаром, коли ви опинилися в Польщі, туди ж приїхала частина тиражу вашої нової книжки поезій «Гравітація слова», яка ввійшла у друк напередодні війни.

Так, і це здавалося мені дивом. І те, що встигла її надіслати у друк до того, як почалися бомбардування наших міст і в нас було світло та інтернет. І те, що її взагалі надрукували. І що змогла взяти її до рук далеко від дому… То стало величезною психологічною підтримкою, якої я гостро потребувала. Після цього відбулося кілька її презентацій – у Кракові, Варшаві, Живці, у німецькому місті Геттінген, а також заплановано нові зустрічі в низці інших міст Європи. Ті презентації залишили дуже теплий слід у моїй душі. Всюди були глядачі – як переселенці з України, так і поляки чи німці. Ще ніколи не переживала на творчих вечорах таких глибоких і зворушливих емоцій, як у колі тих людей. Останні події змушують нас зовсім іншими очима дивитися на все своє життя, на власні твори і все, що тепер бачимо і відкриваємо для себе. То були відкриття нових смислів і нас самих – нових.

На одній із презентацій вашої книжки голова Польської спілки письменників Міхал Заблодський оголосив, що у такий спосіб стартує цикл літературних зустрічей «Польща – Україна: спільнота письменників». Як розпочалася ваша співпраця з польськими колегами?

Приїхавши до Польщі, я відчула, як сильно накриває біль, сум і тривога через усе, що відбувається в Україні, що довелося пережити нашій родині в окупованій Бучі. Під окупацією опинилися мої батьки та інші рідні мені люди. Пережити цей період було тяжко, і він, на жаль, триває… Тож потрібно було щось робити, аби хоч трохи відволікатися від тяжких думок і настроїв. І тим, хто опинився в цей час поруч, – так само. Мені з багатьма українцями, які покинули свої домівки, довелося зустрітися. І більшість із них – психологічно травмовані. Ніхто з кола моїх знайомих, які зараз тут, не почувається життєрадісним туристом. Кожного по-своєму накриває гнітючий депресивний стан, у кожного очі в будь-який момент наповнюються сльозами, бо тяжко переживаємо кожен день війни. Тож задум продовжити в Польщі діяльність, якою займалася в Україні, працюючи секретарем НСПУ по роботі з молодими авторами, був дуже природним. І для мене це не розвага, а праця. Також мені хотілося бодай трохи розрадити українських біженців, а заодно й познайомити поляків з українською літературою.

Фото Володимира Шилова

Як для вас відкривалася літературна Польща?

Я випадково побачила оголошення поляків про готовність допомогти українським митцям. І написала їм, що було б дуже добре провести спільний польсько-український літературний вечір. Так познайомилася з літературним товариством «Огнєво». Приїхала до них у спеціально облаштований хаб, відкритий для українців. Там можна почитати книжки українською та польською мовами, позайматися за комп’ютером, із кимось зустрітися за кавою, відвідати мистецький захід. Там дуже симпатичні й привітні люди. Ми домовилися про літературний вечір, який би допоміг познайомитись українським і польським авторам. Опублікувавши на своїй сторінці у фейсбуку оголошення про такий намір, я отримала дуже жваву реакцію наших колег-письменників, котрі опинилися неподалік Кракова. Створила спеціальний чат для спілкування. І ми зустрілися! Це була незабутня зустріч-знайомство, під час якої кожен коротко представив себе і свої напрацювання, розповів про свою історію війни. Ми з багатьма учасниками обмінялися контактами, «розвіртуалились». Це був вечір дуже теплих і зворушливих емоцій, які потрібні були всім нам. Це додало сил.

Розкажіть про польську Спільноту письменників. 

Із травня двічі на місяць ми проводимо зустрічі в салоні Польської спілки письменників у самому центрі Кракова під егідою Інституту літератури з тими письменниками, яких я можу запросити. Найближча зустріч – з Ольгою Ольховою – поетесою, літературною редакторкою, доценткою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, літературною кураторкою Луцької літературної резиденції. Кожна з цих зустрічей не тільки збирає глядачів, а й транслюється наживо на інформаційних ресурсах наших співорганізаторів. До речі, пан Міхал запропонував іще один проєкт, до якого ми долучилися – «Вірші на стіні». У центрі Кракова цей проект триває вже понад 20 років, популяризуючи твори польських поетів.

А травень цього року був присвячений творчості українців як жест солідарності з нашою країною. Охочих було дуже багато. Тексти авторів, які потрапили до проєкту, будуть також опубліковані в щорічній антології.

Нещодавно Ви розмістили оголошення про новий конкурс Польського інституту літератури «Українці в Польщі: історія порятунку»…

Так, паралельно зі Спілкою письменників ми розпочали співпрацю з Інститутом літератури – я стала його стипендіанткою та куратором конкурсу «Українці в Польщі: історія порятунку». Це літературний конкурс на правдиву історію, що документує досвід українців, які стали біженцями внаслідок війни в Україні і знайшли притулок у Польщі.

Розповідь може мати жанр журнальної статті, щоденника, мемуарів, есе чи нарису, а також містити елементи різних жанрів. Узяти участь може кожен охочий від 16 років. Можна розповісти як про власний досвід, так і про досвід друзів. Передбачили організатори й фінансову підтримку авторам з України. Для тих, хто пройшов у фінал, – публікація на україномовному порталі posestry.eu та грошова винагорода в розмірі 500 злотих; для володарів головної, другої і третьої премій – додаткова грошова винагорода у розмірі 2000, 1500 і 1000 злотих відповідно. Організатор допускає видання найкращих творів у вигляді книги.

Ще один проєкт, який ви розпочали реалізовувати в Польщі, – цикл радіовистав для Української служби Польського радіо. Розкажіть про це.

Так, створюється нова програма на підтримку українців, які приїхали до Польщі, а також авторів, котрі пишуть драматичні твори і малу прозу. Колись я працювала на Українському національному радіо, тож маю і такий досвід. Наразі готую перші випуски з кількома творами українських прозаїків. Думаю, ми з часом про це поговоримо окремо.

Над чим працюєте зараз?

Мене запросили долучитися до підготовки Міжнародного фестивалю поезії Чеслава Мілоша у Кракові. У програмі хочуть бачити й українських авторів, тож я куруватиму цей напрямок. За ініціативи Спілки поляків у місті Бучі із Воєводською публічною бібліотекою у Кракові готуємо презентацію книжки про відомого гідропата з Бучі, який має польське коріння, Вітольда Камінського. Важливою для українських мам із дітками, які опинилися в Польщі, стане презентація книжки «Розвивайка для дошкільнят» у 2-х томах, яку наразі друкує київське видавництво «Саміт-книга» в партнерстві з проектом «Книжки без кордонів», ініційованим першою леді України Оленою Зеленською. Книга рекомендована Інститутом модернізації змісту освіти для навчальної роботи в рамках НУШ, а її вихід став можливим завдяки фінансовій підтримці проєкту гуманітарним фондом американсько-української родини Сайферс. 300 наборів книжок буде вручено українським родинам.

Можливо, польські колеги запрошують і вас на свої літературні події?

Так, вони охоче йдуть на діалог і долучають до своїх заходів. Наприклад, у Палаці Потоцьких відбулася літературна подія довкола нової книжки Оксани Забужко «Планета Полин», на яку ми з українською письменницею та перекладачкою Олесею Мамчич на запрошення Фестивального бюро міста Кракова були долучені до обговорення. Так само від цієї організації отримала запрошення до участі в дискусійній зустрічі у червні, під час якої йтиметься про ситуацію довкола українських літераторів-емігрантів у Польщі. Готуюся до участі в циклі зустрічей польського «Дому утопій», який проводить не просто літературні вечори, а перетворює їх на яскраві дійства з частуванням. Вийшла й низка моїх публікацій на різних інформаційних та літературних майданчиках. Літературне і загалом мистецьке життя в Польщі дуже насичене. На кожному кроці – книгарні, видавництв тут значно більше, ніж в Україні, у будь-який театр квитки потрібно купувати за кілька тижнів наперед.

Який основний наголос робите у своїй діяльності в Польщі?

Звісно, всі заходи присвячую Україні. Вважаю, що наша культура і зокрема література варта того, щоби про неї знали більше, особливо в цей час, коли Україна у всіх на слуху. І щоб знали не лише про десяток уже відомих імен, а значно більше. Хочу підтримати українських авторів, які опинилися тут, а також щоби наші живі зустрічі залишили по собі добрий слід у пам’яті поляків, які так гостинно нас приймають. Адже одна з функцій культури – дипломатична. Культура найбільше ріднить народи, лаштує між ними містки. Сьогодні це дуже важливо. Наші проєкти не є політичними, але вони допомагають полякам і українцям краще розуміти одне одного і налагоджують, сподіваюся, довготривалу співпрацю.

Спілкувався Вячеслав Гук

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я