Юлія Купіч. Рецензія на поетичну збірку Марії Дружко «Атмосфера слова»

0
257

Закономірне й очевидне зростання від довершеної художньої форми до естетичного професіоналізму пролягає грубою ниткою через усі поетичні збірки Марії Дружко, починаючи із «Журливих журавлів» і до «Атмосфери слова».

Процес трансформації, перевтілення, метаморфози душі авторки втілюється у тематиці та образах, які демонструють глибокі сугестивні переживання, набуття досвіду через взаємодію зі світом та його впливом на майстриню слова.

Добірка презентує розмаїте тематичне та настроєве наповнення. Належна увага приділяється пейзажній ліриці, рефлексивним поривам, що втілюються у циклі «Фантазії», міцному осердю громадянсько-патріотичної поезії, виокремленому в межах розділу «Дорога додому», а також витонченим художньо-експресивним засобам в однойменному сегменті «Атмосфера слова».

Надзвичайно глибоким і диференційованим із точки зору символіки та емоційного навантаження є розділ «Горілиць», який демонструє повною мірою всі тонкощі та відтінки багатогранної сутності авторки, її чесноти, переконання, вподобання і страхи. А також мужність і силу, що проступає у завуальованих колокаціях, мов уміло замаскована криця за квітучою картатістю польового квіту:

Дощ зійшов святим благословенням

На землі порепане чоло.

Виростає пагода натхнення

З того, що вже болем відгуло.

Марія Дружко не боїться вголос говорити про те, із чим стикається потенційний читач: про самотність, зраду, страх і мудрість, що приходить до людини лише після подолання найсуворіших перешкод, після осмислення та усвідомлення себе.

Поетка змістовно та вагомо ділиться здобутим досвідом, спостереженням свого життя, не зневіряючись, не скаржачись, а просто констатуючи факти:

Життя пісне, як у задусі буднів,

В собі не можеш свято віднайти.

Особливу вагу в цьому розділі приділено авторкою і святій мудрості Всевишнього.

Спостерігається філософічне осмислення одвічних істин єдинопочатку й кінця, тиші, вакууму та інформації, життя і смерті, прощення та очищення, віри та вічності.

Поетка звертається у монологах до Творця із закликом дати їй сили, хоробрості і смирення. Життєві труднощі, біль, випробування,  – мисткиня все приймає із вдячністю, як нові етапи загартування себе і свого духу.

Лірична героїня не нарікає на занадто важкого хреста, бо вона здужає його нести.

Збірка «Атмосфера слова» попри привабливу назву, комфортну і досить душевну для сприйняття, може роз’ятрити почуття і збентежити читача, примусити співпереживати, вона здатна зачепити струни душі і замислитись над тим, як зігрітися в буденній сірості поміж людської байдужості.

А мудрість, що приходить через негаразди, вчить радіти і вміти почувати себе щасливим, учить дивуватися і чудуватися, бо гіршого гріха, аніж зневіра, немає:

Адже стільки на світі ще є чарівного!

Стільки дивного, загадкового!

Певно, Бог, як і я, не квапиться,

геть не квапиться стати дорослим.

Філософічність та глибина поезії Марії Дружко не залишить байдужим досвідченого читача, що не шукає втіхи чи розваги, а готовий працювати і проживати рядок за рядком.

Ця тремка багатогранна збірка стане в пригоді всім, хто прагне глибше опанувати таємницю художнього слова, доторкнутися до довершеної виваженої поезії.

Невеличка книжечка – нестандартної форми, чорно-білі ілюстрації. Як і життя. Здебільшого чорно-біле, похмуре, сіре, невизначене, непевне, у звичайному промисловому місті.

У цьому місті живе жінка. Яка бачить цей сірий населений пункт у кольорових тонах. Бачить третім оком. Бачить душею. І пише душею.

Кожен рядок – шматок асфальту – накриває тебе своєю вагою і примушує робити те, що ми давно відвикли робити – думати, відчувати.

Коли поруч із тобою сильна людина – з нею важко; з лінивими, боягузами – простіше – не примушують нічого робити, ні до чого не тягнуться, не мають охоти. А сильний змушує тягтися і рости. І працювати до поту. І сам працює, і йому дається більше – таланту, болю, каміння на горба. І він тягне, бо може.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я