«Калинові береги Марії Примаченко»

0
203

У стінах Національного музею українського народного декоративного мистецтва розмістилася невелика, затишна і чарівна виставка. Про це повідомляє day.kyiv.uа.

В експозиції «Калинові береги Марії Примаченко» зібрані твори народної художниці України, присвячені образу калини: «Прийшли лелеки до калини», «Кукурудзяний голуб на калині», «Зозуля на калині», «Калинонька моя», «Калиновий берег».

УЛЮБЛЕНИЙ МОТИВ

«Калина — один з улюблених мотивів української майстрині», — розповідає куратор виставки Олена ШЕВЧУК, науковиця музею. — Адже калина — це символ життя, сонця, батьківської хати. Калина уособлює й саму Україну.

Кущ калини символізує і материнство. Кущ — це мати, а ягідки — дітки. Ця символіка проглядається на картині «Ходить Катерина, на руках мала дитина». Твір є присвятою образу Катерини з поеми Тараса Шевченка.

Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершині якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті з потойбіччя. Таких птахів ми бачимо у творах народної художниці з Поліського краю, наприклад, на картині «Кукурудзяний голуб на калині».

У сюжетах Марії Примаченко часто бачимо не тільки стиглі кетяги червоних ягід, а й їхні білі суцвіття, які, немовби дивне мереживо, органічно вплетено в загальну композицію твору. Це символ дівочої краси, нареченої, котра розповідає нам історію свого кохання, пояснює куратор виставкової експозиції.

КОХАННЯ ВСЬОГО ЖИТТЯ

Така історія була й у житті мисткині. «Калинонька моя» — таку назву має картина, яку Марія Примаченко присвятила своєму чоловікові Василю Маринчуку. Ніжні калинові суцвіття на темному тлі й пара лелек як символ вірності й подружньої любові, котрі не можуть надивитись одне на одного… Таким було і кохання Марії Оксентіївни — кохання на все життя.

Вони зустрілися в Києві, у святому місці — Києво-Печерській лаврі. Там були розташовані Центральні експериментальні майстерні, куди Марія приїхала 1935 року працювати на запрошення київської художниці Тетяни Флору. А її земляк, Василь, лейтенант Червоної армії, приїхав до Лаври на екскурсію. Хлопець був родом з Іванкова, але часто бував у рідному селі Марії — Болотні, де мешкала його мати.


«ХОДИТЬ КАТЕРИНА»

Це була доленосна зустріч, яка навіки поєднала два люблячих серця. Обоє були щасливі й закохані. Разом повернулися до Болотні, щоби будувати спільне життя. Марія їхала з Києва визнаною художницею, везла всім подарунки (навіть патефон із платівками!) і головне — коханого чоловіка. Але, як кажуть, не судилося… Молоді навіть не встигли розписатися в сільраді, як почалася Друга світова війна. Чоловіка призвали на фронт у перші ж дні війни. Звістку про народження сина Федора він отримав у березні 1941 року і написав у відповідь: «Нехай син росте щасливим, а я сьогодні п’ятий раз іду в атаку». Із війни коханий так і не повернувся. І Марія Примаченко так ніколи й не дізналася, де його поховано. Ще довго по його смерті художниця не брала пензля до рук, а рана в її серці так ніколи й не загоїлася…

На звороті картини-присвяти Марія Оксентіївна зробила напис: «Калинонька моя… цвіте й цвіте. А ти, друже, не йдеш і не йдеш. Уже буде 40 лет. А тебе усе нєт і нєт. Наверно, приспала земля. Через те тебе нема і нема».

ЗВІРІ В БОЛОТНІ

«На казкових «калинових берегах», створених фантазією самобутньої художниці, живуть і фантастичні звірі — химерні, кумедні, добрі й злі істоти, ніби вісники далеких пращурів. На виставці представлені ранні малюнки майстрині із серії «Звірі в Болотні», створеної в 1936 — 1937 роках. Їхні сюжети навіяні легендами, переказами, забобонами рідного поліського краю», — веде далі Олена Шевчук.

«Смугаста корова», «Зелений слон», «Мавпа-вершниця», «Фантастичний птах із цигаркою» та інші роботи цієї серії — невеликі за розміром малюнки, виконані аквареллю на папері, із яких і почалося сходження нікому невідомої поліської селянки на олімп високого мистецтва і всесвітнього визнання.

Існує міф про те, що буцімто художниця ніколи не бачила звірів, котрих малювала. Буцімто викладачі Центральних експериментальних майстерень у Києві, у яких вона навчалася й працювала (1936 — 1938), умисно утримували народну майстриню від походу в зоопарк, щоб уберегти її від зайвого реалізму.

Вірогідно, що Марія Оксентіївна все ж таки бачила справжнього крокодила, мавпу, лева, адже під час київського періоду учасники майстерні не тільки займалися творчістю, а й відвідували столичні театри, заклади культури.


«КАЛИНОНЬКА МОЯ ЦВІТЕ»

Спочатку свої картини Марія Примаченко ніяк не називала, а своїх персонажів іменувала за кольорами: «Чорний звір», «Коричневий звір», «Червона мавпа». Тому й перші твори художниці мають відповідні назви.

У 1930-х роках ця звірина серія вразила виставкову публіку не тільки Києва, Москви і Ленінграда, але й французькі знавці мистецтва «знімали капелюха» перед творами української мисткині на Міжнародній виставці в Парижі 1937 року.

Є відомості, що серед тих, хто був під враженням від робіт української майстрині, представлених на виставці, були Пабло Пікассо, Марк Шагал, Луї Арагон. Марк Шагал настільки захопився творчістю Марії Оксентіївни, що й собі узявся малювати дивних істот.

СИМВОЛ РОКУ

На виставці можна побачити і символ нинішнього року — фантастичного бичка у виконанні Марії Примаченко. У колекції музею таких картин із зображенням бичків декілька. Один із них — «Синій бик», засіяний зорями, з короною на голові, напередодні 2021 року став окрасою поштової марки, яку випустила Укрпошта.

Помандрувати примаченківськими «Калиновими берегами» музей запрошує всіх охочих до 31 березня.

Марина Марченко

Фото надані музеєм

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я