У Житомирському обласному літературному музеї презентували монографію воїна ЗСУ Антона Бондаренка «Культ вовка у військових традиціях Давньої України».
На зустріч завітали десятикласники житомирського ліцею № 12 імені С. Ковальчука, краєзнавці, науковці, любителі історії. Після хвилини мовчання слово взяв Антон Бондаренко.
— Дослідження тотемних військових культів — моє велике захоплення, можна сказати — призначення. Над темою почав працювати ще студентом, на рівні курсових та дипломних робіт. Уже тоді цікавився давніми тотемними військовими традиціями періоду скіфського кола, Київської Русі та їхніми пережитками в середовищі українського козацтва часів Війська Запорозького. Тоді й розпочалося створення кандидатської дисертації, квінтесенцією якої є ця книжка. Якщо порахувати від курсової роботи на четвертому курсі до першого видання книжки, то писав я десять років, а з доповненнями останнього часу — буде всі дванадцять, — каже А. Бондаренко. — Заголовок обрано на основі назви дисертації. Термін «культ» найбільше передає зміст того, про що йдеться в книжці: військовий тотемізм, культ як світоглядне значення, а не просто релігія в сучасному розумінні цього слова.
Ліцеїстів зацікавило, чому саме вовка було обрано для наукової розвідки.
— У перші роки в аспірантурі я розглядав тотемізм різних звірів і птахів на території сучасної України. У наших давніх предків і у більшості давніх народів саме вовк був військовим тотемом. Утім, давні народи могли мати тотемами не тільки вовків. Приміром, ведмідь (шаленість і сила), давні тури (сила і лють), але ці тварини означали особисті чесноти воїна, мужа, князя, а вовк і вовча зграя уособлюють саме військовий символ. Сучасними генетичними дослідженнями доведено, що саме вовк був найпершою одомашненою твариною. На давніх стоянках кам’яної доби (Мезинська на території України) археологи знаходять багато кістяків вовків в анатомічному порядку. На одній із ритуальних споруд Мезина центральне місце посідає череп вовка. Тож постає питання про одомашнення вовків, і тут треба говорити про співпрацю двох видів: людей давнього суспільства і вовків. Це був певний симбіоз, коли вовк виконував лише кілька функцій — полювання та бойові зіткнення, у яких вовки гризлися за своїх господарів. За це тварини отримували стабільну їжу та умовний прихисток, причому воля дій приручених вовків була значно ширшою, ніж у сучасних мисливських собак. Отже, це перший головний фактор, чому саме вовк став таким військовим символом. Другий фактор — сама зграя вже відтворювала невеличкий колектив, який можна порівняти з військовою ватагою та її тактикою переміщення місцевістю: попереду йдуть досвідчені самці, потім молоді, усередині обов’язково є цуцики і самки, а позаду — теж міцні й досвідчені звірі.
Можливо, така тактика імітувалася давніми мисливцями-воїнами. Нагадаю, ми говоримо про часи, коли не було одомашнено і приручено жодних звірів і птахів, — продовжив Антон Бондаренко.
Розмовляли також про архаїчні елементи культу вовка у звичаях українського козацтва, повстанської армії. Поступово бесіда перейшла на тему важливості історичної освіти для підростаючого покоління. Зустріч логічно доповнила музика. З піснями виступила Лариса Бойко. Під акомпанемент гітари вона виконала «Плач за ним, Україно», «Гати по них, козаче» та «Україна понад усе!» на слова житомирської письменниці Марії Зіновчук.
Презентована книжка «Культ вовка у військових традиціях Давньої України» з дарчим написом автора поповнила фонди музею.
Спілкування із житомирянами в Антона Бондаренка тривало й увечері — науковець зустрівся із студентами історичного факультету Житомирського держуніверситету імені Івана Франка.
Антон Бондаренко — киянин, письменник, науковець, кандидат історичних наук. Учасник Революції Гідності, доброволець батальйону «Айдар», воював на сході України у 2014—2015 роках, з перших днів повномасштабної агресії рф виконував бойові завдання у Київській, Донецькій, Запорізькій областях.
Окрім згаданої монографії, він написав понад тридцять наукових і публіцистичних статей з давньої історії, археології. У 2019—2022 роках працював над дисертацією на здобуття ступеня доктора історичних наук на тему «Тотемні військові традиції народів Центральної та Східної Європи», а також досліджував тактику гібридної військово-політичної агресії путінського режиму проти України.
Пише також поетичні та прозові твори, які підписує як Мечислав Рисич. Нинішньої весни представив у Житомирі фантастичну книжку «Змієборці», про що свого часу розповідав «Голос України».
До Житомира на презентацію монографії захисник-письменник приїхав під час ротації. Побратимам Антон Бондаренко відомий під позивним «Меч».
Житомирська область
Фото зі сторінки музею у фейсбуку
golos.com.ua
Прокоментуєте?
