Стрибав потішно, немов горобчик.
Бриніла сміхом дзвінка луна.
Спішив додому зі школи хлопчик,
І відступала страшна війна.
Щемливо я видивлялась в шибку —
Мій внук-школярик ішов життям.
О, як він виріс миттєво влітку
Під звук сирени — війни виття!
У бомбосховищі вчив абетку,
І так тривожно щоночі спав…
Дорослий світ закрутив рулетку.
Хто про дитинство в ту мить згадав?
Говорить внук: «Це було в дні миру».
І запевняє: «Мир буде в нас».
І внуку я безоглядно вірю,
Й сама молюся за мир весь час…
Спішить додому зі школи хлопчик.
Навколо нього завмерло все.
Спішить — стрибає, немов горобчик,
Й надію світлу у світ несе.
facebook.com/morozenko.mariya
Прокоментуєте?
