Задивлюсь у твої зіниці…
Василь Симоненко
х х х
Задивлюсь у твої небеса, Україно:
Там Чумацький кривавиться шлях.
На землі ж міста й села в руїнах,
Гинуть воїни світла в боях.
Даль туманиться, грім, блискавиці
Не із неба – у небо, летять
Вибухові залізні птиці,
Щоб упасти й забрати життя.
Рев ракет, безпілотників-дронів,
ППО захищає край,
Бʼє рашистів і лугандонів –
Тут їм пекло, брехали – рай.
Задивлюсь у твої небеса, Україно:
Там горять, палахкочуть вогні.
Спопелиш ворогів неодмінно!
…А надії свіча – у вікні.
1.11.2022 р.
х х х
Москва іще заплатить і заплаче,
Пораненим ведмедем зареве,
Сльозам повірить, коли смерть побачить,
Як труп кремля рікою попливе.
х х х
Тремти, гидотна ненасить-кремляко,
Фашистська наволоч з червоних пʼяних раш!
Твій «рускій мір» – то нечисть, то клоака
З мільйонів зазомбованих параш!
04. 22 р.
х х х
Була тюрмою – і тюрмою будеш,
Сама собі воздвигнула тюрму.
Судила всіх – тепер себе засудиш
На вічну мерзлоту, на Колиму.
04. 22 р.
х х х
Тумани вкрили дике поле,
Десь там чаяться вороги.
Напоєне повітря болем.
І квилить чаєчка: ки-ги…
В окопі залишок – пів роти,
Пів роти вчора полягло…
Війна вогненну хвилю котить,
Рашистське скаженіє зло.
Земля палає під ногами,
Снаряди рвуться там і тут,
Летять смертельні кілограми,
На клоччя все навколо рвуть…
Нарешті загримли гармати
З-за лісосмуги – дим і чад.
Наказано не відступати,
Хай відступає орка-гад.
Почався бій, криваве мрево,
Заворушивсь липкий туман,
І заглушили танки ревом
Пекучий біль глибоких ран…
10. 2022 р.
х х х
Ну, що ти, капелане, де твій Бог?
Твоє те віровчення геть захмарне.
Як бачиш, я зостався без обох…
За що мені життя такеє карне?
За те, що залишив свою жону,
Котра несе моє дитя під серцем,
Що добровольцем кинувсь у війну,
Зіткнувся з ворогом у смертоноснім герці?
Чи лиш за те, що українець, патріот,
Що рідну землю захищаю груддю,
Клену, щоб здох кремлівський карлик-ідіот…
Але хіба за це мене Господь осудить?
Ти, капелане, місію зміни,
Не утішай: «Бог бачить», «Бог поможе»…
Не допустив би, певно, Бог війни –
Порушувати заповідь не гоже.
То ж, капелане, в нетрях не блуди,
Не промовляй туманних слів-цяцянок,
Подай ковток цілющої води,
Щоб я побачив Перемоги ранок.
10. 2022 р.
х х х
Згорнули в траншею…
Могилиться степ.
Там смерть тріумфує – косить.
Пузаті ворони
Викракують реп…
А мати-Вкраїна
Голосить…
2022 р.
х х х
У світі фейків та облуд
Людина – флюгер на вітриськах.
Здрібнів, знікчемнів нині люд,
Стосунки – холодно і слизько.
Довіру втрачено, мораль,
А віра – в лексусах, жироті.
Принишк розгублений Грааль,
Бо чаша не із духу – з плоті.
По швах тріщать савани мрій,
Чорнозем засипа пісками…
Скажений біситься дурій,
Розумники ж мовчать, як камінь.
А ти, поете, говори,
Цілюще слово сій повсюди,
Бо серце не для куль – для рим:
Було і є, і вічно буде!
ДО ПЕРЕМОГИ!
Ця осінь аж ніяк не золота:
Руда, іржава, слізна і кривава,
Степи згоріли і горять життя
На берегах Дніпра і зліва й справа.
Гримить, фурчить, гуде і вибуха,
Земля бунтується, і на дорогах вирви.
Аж моторош бере, як затиха,
Як з-під вогню безпека тебе вирве.
Осінній лист прилипне до лиця,
Мов подорожник до нової рани.
Куди веде тебе дорога вбита ця?
Які у тебе, які в долі плани?..
Колись надію пригортав, яснів
І шелестів багряними стежками…
Тепер криваві твої ночі й дні,
І ти – мов криця, як пекельний камінь.
А осінь плаче, скавулить, рида:
Мов листя, полягло вже побратимів…
Рашистів заіржавилась орда –
Від нас ганебно вона тут загине.
Ця осінь аж ніяк не золота,
Але у мене лиш одна дорога:
Туди, де бій, де справедлива мста,
Де славна Українська Перемога!
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
