На прикладі роковин убивства київської художниці-шістдесятниці й дисидентки Алли Горської історик, архівіст Володимир Бірчак продемонстрував, як Комітет Державної Безпеки СРСР стежив навіть за поминками інакодумців.
Про це повідомляє espreso.tv.
Ідеться про 28 листопада 1971 року, коли через рік після вбивства Алли Горської близькі до неї люди зібрались на пошану художниці біля її могили на столичному Берковецькому кладовищі, розповідає Еспресо.TV.
«Чекісти оперативно супроводжували всю підготовку до поминок та й сам момент на цвинтарі фіксувала «наружка», — зазначає Бірчак на своєму авторському телеграм-каналі «Archive artifacts«.
Іван Світличний зробив і встановив на могилі дерев’яний пам’ятник, що є на фото.
Хтось із друзів написав для Горської вірш саме на цей день, але хто саме це зробив, оперативники КДБ так і не встановили. При цьому в доповідній записці очільники республіканського Комітету держбезпеки Віталія Федорчука на ім’я тогочасного керівника Української РСР Петра Шелеста наведено текст даного віршованого твору.
Є в документі й перелік присутніх на цвинтарі. Крім уже згаданого Івана Світличного, це його дружина Леоніда та сестра Надія, Василь Стус, Іван Дзюба, Оксана Мешко, Зиновія Франко, Євген Сверстюк, Леонід Плющ, Микола Плахотнюк, Людмила Семикіна, Михайлина Коцюбинська, Олесь Сергієнко та інші представники київської інтелігенції. Невдовзі більшості з них теж доведеться постраждати: сісти за ґрати, вимушено виїхати за кордон, а то й віддати життя за власні переконання.
Як стверджував Федорчук, «націоналістичні елементи» намагалися «використати загибель художниці Горської А.О. для проведення ворожих дій».
Довідка
У СРСР виступ на похороні чи поминках бодай із невеликою промовою прирівнювався до публічної діяльності й у випадку «антирадянського» змісту такого виступу (політичного, національного, релігійного, громадянського) оратора могли притягти до відповідальності.
Серед присутніх нерідко були сексоти. Особливо, якщо йшлося про відому чи небезпечну для влади особу.
- Алла Горська померла не своєю смертю.
- Винним у вбивстві слідство визнало свекра мисткині, чиє тіло знайшли на залізничній колії неподалік від місця трагедії. Мовляв, той позбавив життя невістку, а потім і сам пішов під потяг.
- Події розгорталися в містечку Васильків, що на південь від Києва.
- Родичі та сучасні історики в тогочасну версію подій від радянської влади не вірять.
Прокоментуєте?
