Олександр Козинець — сучасний український письменник, науковець, педагог, логопед. Його творчість водночас прониклива і чуттєва. Він вірить у те, що душа повертається на землю неодноразово, щоб розвинутися й досягнути вищого духовного рівня, аж поки не звільниться від перероджень.
Народився 1988 року в Лубнах Полтавської області. Зараз мешкає в Києві. Кандидат педагогічних наук, доцент Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Написав понад 50 наукових статей із корекційної педагогіки та спеціальної психології, захистив кандидатську дисертацію з історії корекційної педагогіки.
У творчому доробку Олександра Козинця — вірші, проза, мелодії й тексти пісень. У жовтні 2020 року презентував дебютний роман «Картка Марії» (вид-во «Піраміда», Львів), який став шостою книжкою автора. До цього опублікував п’ять поетичних збірок: тетралогію віршів «Сезони днів» (м. Кам’янець-Подільський, 2019) та збірку поезій у перекладі болгарською мовою «Небесні мелодії» (м. Софія 2020). Вірші перекладено білоруською, болгарською, англійською та німецькою мовами.
Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» в номінаціях «Пісенна лірика» та літературного конкурсу ім. Г. Тютюнника. Має відзнаку «Молода КороНація» за казку «Меделін» та спецвідзнаку журналу «Однокласник» у рамках фентезі-фестивалю «Аль Мор». У 2020 р. поетична тетралогія автора «Сезони днів» була відзначена щорічною літературно-мистецькою премією ім. В. Малика та літературною премією ім. А. Криловця.
Література, музика чи викладацька діяльність? Який палець не вріж, кожен болить однаково. Не уявляю свого життя без студентів, без хору й музики, але без літератури — то й поготів.Тому в пріоритеті все й одразу!
Обрав професію педагога, по-перше, тому, що відчував внутрішню потребу служити людям, а по-друге, мені завжди було цікаво спілкуватися з молоддю. Вибір бути логопедом також невипадковий. У моєї мами заїкання, тож я мріяв їй допомогти.
З 2017 року я співаю в камерному хорі «Moravski». Останні кілька років поза межами хору ніде не виступаю. До цього, ще зі шкільних часів, виступав на різних концертах і фестивалях. Виконував власні пісні. Окрім хорової музики, останніми роками навіть пісні інших авторів якщо й виконую, то або в ду́ші, або в колі найближчих друзів.
Почав писати в 10 років. Домашнє завдання з української літератури я сумлінно виконав: створив перший вірш. Довго думав, про що написати. Між вибором — про природу чи про маму — усе ж обрав маму. Другий вірш був про першу вчительку, а вже третій — про природу.Надихнула мене продовжити писати вірші вчителька української мови.
Сьогодні мені ближчі вірші. Зараз маю більше поетичний настрій, аніж прозовий. Однак працюю і над короткою прозою. Для мене важлива цілісність: мислити і прозово, і поетично.
У вільний від роботи й творчості час відволікаюся тим, що мандрую в нові міста й країни, якщо є можливість. Ще люблю доглядати за кімнатними квітами. Але найкраще «заряджає» з ранньої весни до пізньої осені робота в саду чи на городі. Я — людина землі: люблю її та вважаю, що того, хто любить і дбає про землю, земля також любить і береже.
У ранньому віці не дуже любив взаємодії з іншими дітьми. Мені цікавіше було залишатися самому на природі: серед квітів, десь на галявині в траві чи на простирадлі біля води. Я ніколи не плакав, що мені нудно. Міг пів години просидіти, спостерігаючи за небом чи за тим, як бджола з квітки збирає пилок. Обираючи й сьогодні, побути серед людей чи на природі, для мене більш ресурсною є прогулянка, наприклад, до лісу.
У людях ціную щирість, сміливість, чесність, уміння радіти за інших. Бо співчувати ми навчились, а прийняти щастя й радість інших для багатьох є проблемою.
Посміятися над собою, побачити якісь критичні моменти й прийняти їх з усмішкою. Це — надзвичайно цінне вміння, я довго цьому вчився. Але паралельно зрозумів одну дуже важливу істину: жартувати зі словами не варто! Особливо письменникові. Інколи, щоб пожартувати з нас, написане може здійснитися. Тому останнім часом жартую про хороше, із потенційним розумінням того, що якщо воно збудеться, я буду щасливим.
Вірити в себе мені допомагає віра Бога в мене. Одним із найбільш потужних джерел натхнення для мене були і є книги, мандри, спілкування з людьми, особливо з тими, яких я не знав раніше, спостерігання за природою й розуміння того, що вибір завжди за мною: бути щасливим чи нещасним. Бо сили, витрачені на страждання чи на щастя, приблизно однакові. Тому я обираю щастя. Щодня про це собі нагадую і намагаюся ним ділитися з іншими.
Там, де душі батьків ходили
Вечір пташкою сів на гілку
Над серпанковим рідним краєм.
Я ходжу по воді, де мілко.
Я сліди на воді лишаю.
Від космічних енергій шлюбу,
Там, де душі батьків ходили,
Став я тим, кого справді люблять:
Невгамовним, сміливим, дивним.
Я — велике містке «спасибі»,
Все, що сам собі напророчу.
Я був батьком. І був я Сином.
Кровоточив. І мироточив.
Я ходжу по воді, де мілко.
Я з вина не навчився — воду.
Вечір втомою сів на гілку,
Співом пташки мого народу.
Спілкувалася Лідія Половко
спеціально для «Кабінету молодого автора НСПУ»
