«… Допоки будемо усміхатися, допоки й будемо людьми. Можна у нас щось забрати, щось заборонити… Але забрати сміх в українців – неможливо», — вважав відомий український письменник гуморист і сатирик Михайло Прудник.
А його дружина, дитяча письмениця Світлана Прудник уже тепер доречно уточнює: «Не любив, коли сумують. Не сумуйте за ним. Просто пам’ятайте! І частіше усміхайтеся! Він заради цього жив!». Отож солідне й симпатичне видання веселих творів Михайла Прудника «Вічні гуморески» від також не сумного видавництва «Веселка» є всі підстави вважати виконанням волі покійного автора. А ще водночас у нашому випадку також ідеться про підтвердження тієї істини, що сміх дійсно належить до вічних людських цінностей. Бо ж відомо, он навіть увесь світ уцілів, бо посміхатися вмів.
Певен, попри скорботу після того, як важка хвороба забрала від нас колегу-письменника і життєрадісну людину, у читачів нової книги буде безліч підстав посміхнутися навіть крізь сум від втрати. Тобто люди зможуть зробити те, заради чого протягом всього свого творчого життя натхненно писав веселі твори письменник. А нині, аби відволіктися від складної, похмурої і місцями трагічної дійсності, світла творчість автора не просто знову стане нам у пригоді. Вона, повірте, тепер узагалі на вагу справжнього золота, а не бутафорної позолоти, котрою зараз окремі «розкручені» автори лакують власну творчу нікчемну сірятину.
Свого часу вже звертав увагу на наступні реалії. Коли згадували і досі частенько згадують Михайла Прудника, насамперед кажуть: «Колишній редактор журналу «Перець». А далі вже йдеться про майстерного фейлетоніста та самобутнього талановитого письменника, який, ніде правди діти, таки відбувся у «Перці», де пройшов шлях від гуморесок, написаних студентом журфаку, до окремих книг гумору і сатири та згаданої керівної посади. І якраз до згаданого, даруйте, «пузатого» й ошатного видання «Вічні гуморески» увійшли веселі твори, написані Михайлом у різні роки творчого життя. Серед таких, зрозуміло, й ті, над якими працював тоді, коли активно писав фейлетони (був такий жанр) для журналу «Перець», який тоді мав мільйонні тиражі.
Читаючи оповідання Михайла Прудника, переконуєшся: всі вони мають зовсім різні теми, сюжети, героїв, жарти тощо, проте водночас і вони майже однаковісінькі. Ні! Йдеться не про повтори чи тупцювання довкола однієї теми. Спільною рисою для творів різних років написання є те, що всі вони цікаві, веселі, дотепні, іронічні, а нерідко саркастичні і дошкульні. І, звісно, ці оповідання написані справді майстерно і талановито. До речі, на цю особливість автора звернув увагу у передмові до найпершої книжки Михайла Прудника «Що скаже Люся?» старший колега по «веселому цеху», відомий письменник Іван Немирович.
«Взагалі гумору пишеться чималенько, але справжнього його, мабуть, не так то й багато. Та й молодих і талановитих гумористів, таких, як Михайло Прудник, у нас не дуже густо…», — прокоментував він тоді книжковий дебют молодого автора на початку 80-х років.
А згодом вийшли друком наступні збірки гумору і сатири, які належно оцінили шанувальники веселого слова, колеги та літературні критики: «Дорогоцінна гуля», «Репетитор для генія», «Бестселер», «П’єдестал напрокат», «Лауреат усіх премій». Вигадка і фантазія, динамічність і гостросюжетність, актуальність, невимушеність оповіді, колоритні, характерні і водночас кумедні герої, немов вихоплені з реального життя. Словом, у згаданих збірках автор упевнено підтвердив свій самобутній і неповторний симпатичний творчий почерк, завдяки якому його веселі оповідання невдовзі також пішли до слухачів із радіо, а до телеглядачів – із екранів телевізорів. А окремі твори перекладалися з української на інші мови на території тодішньої великої країни та за її межами: вони виходили англійською, болгарською, білоруською, російською, угорською, казахською.
Що ж, за кордоном також належно оцінили гумористично-сатиричний талант письменника, адже у Болгарії наш колега був відзначений Міжнародною премією «Алеко» за краще гумористичне оповідання. А в Україні свого часу він ставав лауреатом престижних літературних премій імені Остапа Вишні, імені Степана Олійника, імені Олександра Ковіньки, а ще веселою вітчизняною Нобельською премією, був відзначений державними нагородами, медаллю НСПУ «Почесна відзнака», «Золотою медаллю української журналістики» НСЖУ та іншими. Та чи не найбільшою нагородою для письменника, до якої завжди прагнув, були веселий настрій, посмішки і слова вдячності від читачів після прочитання його творів.
Видання «Вічні гуморески», куди увійшли веселі оповідання із згаданих книжок, справді можна назвати цілою епохою українського гумору. І, поза сумнівом, читачі ще не одного покоління позитивно оцінять величезний внесок Михайла Прудника у розвиток вітчизняних гумору і сатири та літератури в цілому ще й завдяки цій книжці. До того ж, варто звернути увагу на те, що тут зібрано чимало творів, які з різних причин ідуть до шанувальників веселого слова вперше. Також у солідному зібранні представлені авторські казки, вірші та усмішки, а також «корисні поради» від Сашка Картузика для наймолодших читачів.
Поза всіляким сумнівом, якби доля розпорядилася інакше, Михайло Прудник зараз обов’язково був би поруч із нами на «передку» інформаційного фронту. Бо ефективність разючої сатири проти московських рашистів та зрадників України чи домашніх диванних «патріотів» неспроста порівнюють із вбивчою дією зброї типу «Байрактарів», «Джавелінів» та «Хаймерсів» на справжньому фронті. Та все ж нова книжка гумористично-сатиричних творів «Вічні гуморески», що вийшла у світ завдяки зусиллям родини письменника, таки знову у творчих окопах і продовжує протистояти ворогу. А поряд із цим веселе слово Михайла Прудника спроможне неабияк морально підтримувати українців у лихий час, оскільки люди крізь світлу усмішку зможуть більш упевнено вірити у нашу спільну перемогу.
Так, про нього нерідко кажуть: «Колишній редактор «Перця». Та жодного разу ніхто не сказав і ніколи не скаже: «колишній письменник». Бо письменники рівня Михайла Прудник та його творчість, ті ж гуморески – це назавжди. І навічно.
nspu.com.ua
Прокоментуєте?
