— Відео почали знімати ще до великої війни, а закінчили вже на фронті, — каже поет, музикант, лідер гурту One Planet Orchestra — «Оркестр однієї планети» Павло Вишебаба, 36 років. Служить молодшим сержантом у Збройних Силах України.
В окопах на Донеччині з колегами закінчили кліп на пісню «Готуйся падати». Композиція написана 2014-го.
— Пісня увібрала переживання від окупації мого рідного Краматорська вісім років тому, — продовжує Вишебеба. — Після ракетного удару росіян по залізничному вокзалу міста 8 квітня 2022-го звучить і сприймається інакше. Смисли поглибилися. Фраза «Готуйся падати, брате» тепер адресована російським солдатам. Слово «брат» я вживаю в лапках, посилаючись на їхню брехню про «братні народи».
Ви не лише лідер гурту, а й командир відділення. Як стати авторитетом для інших?
— Передовсім — бути людиною і шанувати підлеглих. Тільки тоді зможеш мати шанс на взаємну повагу. Вдати це неможливо, люди відчувають фальш. Тому рецепт взаємоповаги — це щирість. Крім того, маєш дотримуватися статуту. Не ставитися до цього формально. З другого боку, уникати зайвого фанатизму. Наш комбриг розпорядився, щоб підлеглі не віддавали честь, прикладаючи руку до скроні. На війні це зайве. Певна річ, маєш бути відповідальним. Тоді тобі довірятимуть.
В окопах пишуться вірші?
— Після 24 лютого написав із десяток. Загалом жартую, що служу зі швидкістю один вірш на 10 днів. Мають сотні тисяч лайків і майже 10 мільйонів переглядів у різних соцмережах. Крім того, їх репостять усі охочі. Зазвичай мої читачі дякують за те, що висловлюю думки й переживання багатьох українців на фронті. Їм важливий погляд звідси. Думаю, поезія може стати мостом між фронтом і тилом. Те, що відбувається на війні, розповідають у новинах, а от що тут відчувають вояки — мало хто знає. Це може передати поезія, яка емоційно звертається від серця до серця. Найбільший відгук мав вірш «Доньці». Його переклали на 15 мов світу. Це, зокрема, англійська, польська, італійська, турецька. Була навіть тамільська. Люди поширюють цей вірш і читають його на проукраїнських мітингах. Вірш «Як замовкнуть усі автомати» набрав 1,2 мільйона переглядів тільки в одній соцмережі. На третьому місці за читацькими вподобаннями — вірш «Зоря» зі словами «Народ ся рождає. Славімо його».
Воїни на передовій читають поезію?
— Побратими по зброї читають мої вірші. Недавно зустрів начальника штабу, з’ясувалося, що він теж стежить за моєю творчістю. Хлопці й дівчата з інших бригад діляться враженнями. Якось підійшов незнайомий мені воїн і замість вітання почав цитувати мій вірш. Це була найзворушливіша воєнна рецензія і найвища оцінка. Чув, що захисники копіюють мої вірші й надсилають своїм дружинам і матерям. Вони хочуть їм розповісти, як почуваються тут, але бракує часу й влучних слів. Був випадок: хлопець із мого підрозділу каже, що йому дружина скинула текст: «Почитай, які військові вірші пишуть». Тоді він їй пояснив, що автор — це я, і що служимо разом.
Чи потрібні вірші на війні?
— Хтось відчуває потребу в поезії, хтось — ні. Багато хто розуміє, що переживає драматично-трагічні часи і є свідком знакових подій нашої історії. У них є потреба зафіксувати ці емоції в слові й відрефлексувати почуття. Тож вони раді, що серед їхніх колег по зброї є ті, хто можуть це описати. Тут смерть ходить поруч і захисники України хочуть, аби про ці події пам’ятали. І ті, хто в тилу, і вони самі, коли повернуться й захочуть збагнути — що ж відбулося з ними й країною. Воїни розуміють, що не всім із них пощастить побачити перемогу. Тому хочуть, щоб спротив був недаремний і тил пам’ятав, за що боролися вояки. Вірш може це зафіксувати.
Як поєднати бойові дії з творчістю?
— Поет має перевагу над прозаїком, якому треба ноутбук, і музикантом, якому важко писати без інструмента. Для віршів достатньо телефона. Треба знайти вільну хвилинку й зачепитися за почуття чи рядок, який крутиться в голові. За бажання час на поезію можна знайти й на війні.
Ваша творчість чи поради допомагали іншим?
— Популярним стало відео, де я пояснював, що без сильного тилу не буває сильного фронту. Я отримав сотні подяк за те, що позбавив людей почуття провини. За те, що зняв табу з повноцінного життя й роботи в тилу.
Тобто чоловіки в кафе і на концертах у час війни — це нормально?
— Авжеж. Економіка має працювати, а цивільні люди не мають депресувати. Війна — це лихо, втім, якщо в тилу тільки й думатимуть — «як усе кепсько», краще від того не стане. Хлопці й дівчата, які воюють, не хочуть, аби хтось думав, що війна — це кінець нормального життя. Вони лише хочуть, щоб ви пам’ятали, за що вони борються. І були готові змінити їх, коли втомляться. Я намагаюся донести всім українцям: військові не докорятимуть вам, якщо ви ходитимете в кафе чи на концерти в час війни. Коли повернемося по ротації, ми теж захочемо розважитися. Хтось має воювати, а хтось — жити мирним життям. Кожен має робити свою справу і кожен внесок важливий. Знайомий був на війні у Лівії. Каже, там на одній вулиці була перестрілка, а на сусідній — ішло весілля. Життя має перемагати війну. Не треба відкладати.
Музика може вбивати?
— Російська може. Це один із видів ворожої зброї в час гібридної війни. Відстані між російською культурою і ракетами майже немає. Українці, які слухають російське в ютюбі, підтримують виконавця, який отримує за це гроші. Вкладається у економіку ворогів.
Чим зараз займаються ваші колеги по гурту?
— Вони в Києві. Записують пісні й відео до них. Волонтерять. Беквокалістка стала лідеркою, і вони зібралися в меншому форматі. Хлопці відмітилися у військкоматах і чекають, коли будуть потрібні на фронті.
Що допомагає відпочити від думок про війну?
— Соцмережі. Це змога побачити, що мирне життя триває. Зрозуміти, що люди танцюють, співають і чекають твоїх концертів після перемоги.
Про що мрієте після перемоги?
— Про відпустку на узбережжі. В ідеалі — на кримському.
Автор: Павло ЩИРИЦЯ
Світлина — Командир відділення 68-ї окремої єгерської бригади, молодший сержант Збройних Сил України Павло Вишебаба на фронті пише вірші й записує їх на відео (автор Наталя БУКОВСЬКА )
gazeta.ua
Прокоментуєте?
