У Карпатах ходить осінь – вона щораз більше вплітає позолоту і багрянець у темно-зелене тло смерекових і ялинових лісів на схилах гір, а вдосвіта вже посріблює трави інеєм перших приморозків. Але жовтневе сонце дуже скоро відганяє від обійсть верховинців ті перші подихи ще далекої зими, повертаючи природну барву травам на мальовничих довколишніх пагорбах.
Отож і «небесна канцелярія» сприяла проведенню уже восьмого числом Всеукраїнського літературно-краєзнавчого фестивалю «Письменницька ватра над Черемошем» у столиці Гуцульщини – Верховині, не кажучи вже про те, що його гостей, як і щороку, радо зустріли і приймали господарі. Літератори мали нагоду подарувати добірне українське слово місцевим шанувальникам красного письменства, відкрити для себе багатющу, позначену гуцульським колоритом, культуру і природні туристичні принади цього єдиного прикордонного (з Румунією) району Івано-Франківщини – звичайно, тією мірою, наскільки це було можливим упродовж дводенного їхнього перебування на Верховинщині. Бо край цей дає просто невичерпну духовну поживу для пізнання його і розумом, і душею.
Щоправда, були певні побоювання, хто ж візьме на себе фінансовий тягар організації цьогорічного фестивалю, адже після реформи з децентралізації на території Верховинського району, збереження якого в буквальному розумінні слова вибороли горяни твердинею гуцульського духу та автентикою своїх предків під стінами Верховної Ради України, утворилися три територіальні громади. Віддамо ж належне Верховинській селищній раді, яка взяла той тягар на свої плечі. Її голова Василь Мицканюк на зустрічі з письменниками в актовій залі Верховинського ліцею (сюди прийшли вчителі, працівники культури, бібліотек, музеїв, просвітяни, краєзнавці, представники творчої інтелігенції не лише із селища й сіл громади, а й з усієї Верховинщини) щиро привітав прибулих з Івано-Франківська і Києва гостей літфесту, організаторами якого були і НСПУ, її Верховинський осередок та ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, побажав успіху «Письменницькій ватрі…». Він підкреслив важливість таких щорічних письменницьких «десантів» на Верховинщину і для місцевих шанувальників рідного українського слова, яких ознайомлення з творчими доробками гостей свята і безпосереднє спілкування з ними збагачує духовно й естетично, і для самих літераторів, яким зустрічі з горянами дають свіжі враження й наснагу для написання нових поетичних, прозових та публіцистичних творів. У кінцевому рахунку духовне взаємозбагачення і взаємне пізнання слугують зміцненню нашої єдності в непростий для України час. Нині у Верховині і довколишніх селах створено і приймають гостей карпатського краю більше 30 музеїв, стрімко зростає кількість локацій відпочинкових садиб зеленого туризму. Це свідчить про відкритість найвіддаленішого району Івано-Франківщини для численних гостей, зокрема для тих, хто зацікавлений самобутньою культурою, фольклором, співанками, обрядами жителів напрочуд мальовничого своєю природою високогірного регіону. Власне, у туризмі, зокрема й літературному, керівництво громади вбачає важливу підойму її соціально-економічного розвитку.
Подякою голови Верховинської селищної ради за вагомий особистий внесок у збереження, поширення та примноження надбань української літератури, розвиток і захист української мови, збереження духовної спадщини та з нагоди восьмого фестивалю «Письменницька ватра над Черемошем» нагороджено голову НСПУ Михайла Сидоржевського (на жаль, він через об’єктивні причини цього разу не зміг приїхати у Верховину), заступника голови спілки Ярослава Ткачівського, головного редактора газети письменників України Сергія Куліду. Отримали таку ж відзнаку і місцеві літератори Орест Князький та Василь Зеленчук, який пише свої твори як сучасною українською мовою, так і гуцульським діалектом.
Модерував цей захід член НСПУ Василь Нагірняк, який спільно з письменниками Василем Бабієм та Євгеном Бараном свого часу були засновниками «Письменницької ватри над Черемошем». В. Нагірняк є безпосереднім організатором проведення усіх літфестів на Верховинщині. Він нагадав, що першу «Письменницьку ватру…» було запалено у Криворівні 13 липня 2013-го, і від того часу фестиваль щороку збирає письменників Прикарпаття та з інших регіонів України, він став невід’ємною складовою культурного життя району. Зокрема п’ять літфестів було проведено тоді, коли Верховинську районну раду очолював Іван Шкіндюк, нині радник голови ОДА, котрий сам залюблений в художнє слово. Він привітав учасників чергової «Письменницької ватри…» від імені голови облдержадміністрації Світлани Онищук:
– Цей запалений уже увосьме вогонь, який два дні горітиме на Верховинщині, видно дуже далеко. Бажаю приїжджим літераторам і всім присутнім у залі верховинцям бути творчими в любові й праці задля добра нашої держави!
Іванові Шкіндюку та голові Верховинської громади Василеві Мицканюку головний редактор «Літературної України» Сергій Куліда вручив від Національної спілки письменників України засновану в рік її 30-літнього ювілею міжнародну премію «Друг літератури» для доброчинців, які допомагають українським літераторам, красному письменству загалом. З рук столичного гостя того дня отримали засновану так само цього року всеукраїнську премію «Літературний Парнас» за визначний внесок у літературу, книговидання і культуру читання Ярослав Ткачівський, Василь Нагірняк та голова обласної організації НСКУ, головний редактор журналу «Краєзнавець Прикарпаття» Михайло Косило. Нинішній очільник найстарішої української газети, яка наступного року зустріне своє 95-річчя, також розповів про редакційні плани і про те, що, на жаль, періодичному друкованому виданню українських письменників через відсутність реальної фінансової підтримки з боку центральної влади доводиться боротися за своє виживання. Тим часом існування «Літературної України» – це, на думку С. Куліди, питання національної безпеки. Адже у Москві виходить п’ять літературних газет, а у нас видання письменників України ледве жевріє. Головний редактор «Літературної України» закликав присутніх підтримати письменницьку газету – важливий форпост у відстоюванні державної незалежності й територіальної цілісності України – передплатою на часопис. Адже слово – теж зброя. Учасники фестивалю прийняли звернення до Президента України Володимира Зеленського, Верховної Ради України, Кабінету міністрів, Міністерства культури та інформаційної політики щодо фінансової підтримки газети письменників України «Літературна Україна».
Очільникові Верховинського осередку НСПУ, голові районного об’єднання товариства «Просвіта» членові НСПУ і НСЖУ Василеві Нагірняку Михайло Косило вручив квиток і члена Національної спілки краєзнавців України, а заступник голови НСПУ ЯрославТкачівський –Почесну грамоту НСПУ. Таку ж відзнаку за вагомий внесок у розвиток української культури та відтворення і збагачення національної пам’яті України отримали селищний голова Василь Мицканюк та поет, член Приймальної комісії НСПУ, заслужений журналіст України Іван Гаврилович.
Звичайно ж, і він, й ініціатори заснування у 2013-му «Письменницької ватри над Черемошем» прозаїк і гуморист Василь Бабій та літературний критик, літературознавець, есеїст Євген Баран, а також поети з Верховинщини Василь Зеленчук, Орест Князький, Іванна Доля мали нагоду того дня подарувати присутнім на відкритті фестивалю своє художнє слово.
Моя душа тут розправляє крила,
де усвідомив істину просту:
Гуцульщина давно мене скорила –
я думами з Говерлою росту…
Для автора наведених поетичних рядків Ярослава Ткачівського «Карпати – це тяжіння неземне». У прочитаному верховинцям вірші він щиро освідчився в любові до Гуцульщини і її людей.
Виступи учасників літфесту перепліталися з піснями й гуцульськими співанками у виконанні вокального тріо «Горицвіт», юних творчих обдарувань Вікторії Вережак та Роксолани Кітлярук, заслуженого працівника культури України й водночас власника вельми цікавого й незвичного музею «У трембітаря» Миколи Ілюка разом з дружиною Марією. Він до того ж продемонстрував досить-таки екзотичні для багатьох із присутніх у залі народні музичні інструменти й зачарував усіх майстерною грою на них.
Продовжилось і вручення різного роду відзнак, а їх того дня було чимало – образно кажучи, невпинна гірська лавина… Той же Євген Баран, очільник відродженого Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, яке у 20-30-х роках функціонувало в Галичині, а нині діє в рамках НСПУ, вручив Василеві Нагірняку засновану цим товариством медаль Василя Скуратівського, подяки ТОПІЖ – заступниці голови Верховинської ТГ Оксані Чубатько та начальниці відділу культури селищної ради Оксані Коломийчук, якими відзначено їхню організаторську активність на терені літературного і культурного життя громади, підтримку книговидавничої справи (а на Верховинщині виходять аж три літературно-мистецькі і краєзнавчі видання журнального типу – «Гуцульшина», «Гуцульський календар» та «Писанка»).
Програма першого дня літфесту передбачала також відвідання письменниками хати-музею «Тіні забутих предків». Вони ознайомилися з історією знімання на Верховинщині режисером Сергієм Параджановим – через пів століття після написання Михайлом Коцюбинським тут, на Гуцульщині, геніальної повісті «Тіні забутих предків» – однойменного фільму, визнаного шедевром світового кінематографа. Сценарій за мотивами повісті написав український письменник із Закарпаття Іван Чендей, 100-річчя з дня народження якого відзначатимемо наступного року. Тож екскурсовод Галина Мокан сприйняла як цілком слушну пропозицію голови ТОПІЖ Євгена Барана, щоб розширити присвячену цьому письменникові, лауреатові Шевченківської премії, експозицію, зокрема щоб у музеї був його великий фотопортрет.
Побував письменницький «десант» і у верховинському музеї «ГалЄрія», господиня якого, дослідниця і чудовий знавець місцевого етносу Парасковія Рашковська розповіла гостям про гуцульські традиції, звичаї та обряди, ознайомила з колекцією родинних вишивок та вбері (одягу), показала їм, як грати на дримбі.
Центральною подією другого дня літературно-краєзнавчого фестивалю, безперечно, стало відкриття анотаційної дошки Іванові Франку, встановленої з нагоди його 165-річного ювілею Національною спілкою письменників України та Верховинською селищною радою на будинку Буркутського лісництва Верховинського держлісгоспу. На ній процитовано слова Каменяра: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Іван Франко в серпні 1901 р. побував у Буркуті, розташованому за 40 км від нинішньої Верховини (тоді Жаб’є, це поселення поет називав «гуцульською столицею») і тут зустрівся з Лесею Українкою, яка лікувалася в місцевих «закладах купелевих», мав з нею розмову про сучасне їм красне письменство на західних теренах України. Поряд на стіні будинку лісництва є і встановлені раніше пам’ятні дошки «співачці досвітніх вогнів» та визначній дитячій письменниці Марійці Підгірянці, котра відпочивала в Буркуті у липні-серпні 1907 року. Після освячення анотаційної дошки настоятелем церков місцевих сіл Зелене і Шибене о. Миколою Будзаном виступили заступниця голови Верховинської селищної ради Оксана Чубатько, заступник голови Зеленської сільської ради Василь Шмадюк (на території саме цієї громади розташований Буркут, який свого часу був селищем, проте, на жаль, звідси ще кілька десятиліть тому виїхали останні постійні жителі), заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський, головний редактор газети «Літературна Україна» Сергій Куліда, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран, голова Верховинського районного осередку НСПУ та районної «Просвіти» ім. Т. Шевченка Василь Нагірняк, старший науковий працівник літературно-меморіального музею Івана Франка у Криворівні Василь Зеленчук та інші. Вони згадували актуальний і нині для нашого народу поетичний рядок Каменяра «Нам пора для України жить», наголосили на тому, що відкрита у ювілейному році Івана Франка пам’ятна дошка засвідчує нашу любов і відданість українському слову, пам’ять про світочів нашого красного письменства, яка робить нас сильнішими і добрішими й водночас вимагає од письменників відповідальності за слово, написане і мовлене перед людьми, котрі його читають і вірять в нього. Також висловлювали сподівання, що з появою на стіні лісництва вже третьої пам’ятної дошки, яка нагадуватиме про перебування в Буркуті й Івана Франка, сюди проляже маршрут літературного туризму й загалом колишнє, ще чотири-п’ять десятиліть тому іменоване робітничим, селище дістане шанс на своє відродження. От тільки б першим ділом капітально відремонтувати ґрунтову дорогу вздовж берега Чорного Черемоша, яка веде сюди з районного центру…
Завершальним акордом літфесту стала зустріч його учасників з військовослужбовцями на прикордонній заставі «Шибене». Письменники подарували свої книжки для поповнення бібліотечки прикордонників, започаткованої під час попередньої «Письменницької ватри…». А попереднього дня гості передали їх і для Музею книги про гуцулів і Гуцульщину, який почали створювати у Верховині з ініціативи селищної ради, Верховинського осередку НСПУ та районної «Просвіти» – і в цій справі перша скрипка невтомного ентузіаста знову ж таки належить Василеві Нагірняку…
Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ
фото зі сторінки Василя Нагірняка
Джерело: litukraina.com.ua.
