МИ ПРОХОДИМО
Там тіла, там і долі розірвані.
Там будинки і вулиці з вирвами,
А у нас хтось регоче, хтось нудиться.
Хтось шукає пригод серед вулиці.
Ми удвох, наче тіні, проходимо,
Поміж іншими, поміж заводами,
Поміж війнами, поміж країнами
Поміж кулями і поміж мінами
Поміж горами і поміж водами
Ми удвох, наче тіні, проходимо.
Ми не плачемо і не регочемо,
Ми світанки наповнити хочемо
Тільки сонечком, тільки росистою
Під тим сонечком стежкою чистою
У той край, що панує над мріями,
Що в очах поселився під віями
І чекає на тих, що згубилися,
І десь на манівцях опинилися,
Ми удвох, наче тіні, проходимо
Поміж горами і поміж водами…
НА ПЕРЕПРАВІ
НАД ВОГНЕМ ВІЙНИ
(Коханій)
Мовчать дерева, сохнуть трави.
В повітрі – спека і неспокій,
А ми удвох – на переправі
Над розтривоженим потоком
Подій буремних, що як лава
З надр велетенського вулкану
Несе крізь степ, несе крізь трави
Кудись в обійми океану
Кохання наше світлооке
І мрії наші золотаві.
Та ми удвох над тим потоком
Все ж стоїмо на переправі.
Вогонь війни гримить, гуркоче,
До сонця руки простягає,
Бо спеку він у пекло хоче
Перетворити і ту зграю
Вогнів бісівських нацькувати
На нас, щоб скинути у лаву.
Та очі в очі, в світлих латах,
Ми стоїмо на переправі.
Над нами – сонце, в нас – опора
Життя земного розквітає
А тому та ворожа свора
Кохання наше не здолає.
Мовчать дерева, сохнуть трави.
В повітрі – спека і неспокій,
А ми удвох – на переправі
Над розтривоженим потоком
ПРО МАЛЮНОК ВІД
КОХАНОЇ НА ВІЙНУ
Розмальовані весни,
обтяжені мріями в літо,
Вгору тягнуться
з квітами, наче уперше зросли:
І нестримно, і несамовито.
А під небом з веселкою
бігають радісні діти, .
Як від сонця високого
ще незбагненні посли…
На малюнку твоєму,
де зайчик впав на підвіконня
Дві заквітчані весни
сплітали на свято вінки,
А їх зранку сюди
привезли кимсь налякані коні:
Такі зморені вкрай, що – мов сонні.
Привезли й відвезли, наче зникли вони на віки.
Я тебе так кохаю…
В малюнок вдивляюсь, як в свято,
Що мене обгортає,
мене захищає від зла
Так упевнено і так затято,
Наче вірний солдат,
від усіх воріженьків заклятих,
Яких ти вже під ранок
від мене в пітьму відвела.
Знову землю трясе…
Я на грудях малюнок ховаю.
Та весна переможна
і друга, що нас уже зна,
Рука в руку прийдуть,
бо цього я так щиро бажаю,
Як землі від небес – урожаю,
Як бажає під сонцем
зігрітися озимина.
м. Кривий Ріг
