Славенка Дракуліч подорожує Східною Європою і спостерігає, як та оговтується після комунізму. Увагу одразу привертають назви кафе, готелів, магазинів. У всіх східноєвропейських столицях, а також у менших містах повсюдно з’являються вивіски на західний штиб. Письменниця відчуває у цьому революцію на рівні буденних образів, засвідчення нових цінностей. Та вона усвідомлює, що під вивіскою «Європа» насправді проступає лише привабливий образ. Надія на кращу долю. Міф про Європу.
Про це пише chytay-ua.com.
Славенка Дракуліч – хорватська інтелектуалка, журналістка, що пише для відомих американських та європейських видань, авторка художніх романів. Есеї, що ввійшли до її книги «Кафе Європа», були написані одразу після розпаду соціалістичного блоку — між 1992 і 1996 роками.
У цей час письменниця жила на дві країни – у Хорватії, що лишень здобула незалежність, та комфортній західноєвропейській Австрії, — і це перебування в проміжному стані дозволило їй інакше оцінювати посткомуністичну дійсність. Хорватка відверта у своїх роздумах, вона не соромиться чесно розповісти про власні «комуністичні» комплекси.
У чому полягає спадщина комунізму? У політичній інфантильності. В ігноруванні минулого. У невмінні жити з думкою про майбутнє. Письменниця артикулює це чітко і розбирає кожну посткомуністичну ваду, добираючи до них власні історії. Щоб не платити мито, їй доводиться брехати хорватським прикордонникам про ціну пилососа, що вона придбала в Австрії. Вона звикла, що під час перетину кордону в ній бачать потенційну біженку і контрабандистку, бо вона родом зі Східної Європи. Вона не вміє накопичувати гроші, адже, як і решта її співвітчизників, довго жила лише сьогоднішнім днем…
Photo by Bianca Fazacas on Unsplash
Найбільший кінотеатр Загреба, що мав назву «Балкани», перейменовують на «Європу» на знак розриву з югославським минулим. «…нас, здається, переконали, що історія – це бездонна яма, така собі чорна діра, в яку викидають минуле, коли воно вже не потрібне». Та чи достатньо просто змінити вивіску? Розмірковуючи про примирення з минулим, Дракуліч знаходить для себе відповідь. Щоб отримати майбутнє, недостатньо затерти незручне минуле, особливо коли стільки часу жив виключно у теперішньому. Його необхідно проговорити й усвідомити. Інакше нація приречена ходити по колу власної історії.
Чи є у вивісках «Євролавка», «Євростиль», «Товари з Європи», які зустрінеш чи не у кожному українському місті, прихований сенс? Схоже, що так. У 1990-х Україна не була в авангарді демократичних змін. Зараз ми розуміємо, куди хочемо рухатись. Навіть через понад два десятки років після написання «Кафе Європа» стане в пригоді на цьому шляху.
Саша Доморосла
Прокоментуєте?
