«Слова, означені війною»: добірка віршів Григорія Фальковича

0
267

Український ПЕН публікує продовження циклу віршів Григорія Фальковича «По дорозі від пекла до раю», написаного 2022 року в Коломиї. У ньому поет описує досвіди, які в різні часи переживали покоління, чиї долі були позначені війною. «По дорозі від пекла до раю» – це роздуми про світло і темряву, віру і страх, памʼять і забуття.

***
«Життя та смерть запропонував Я тобі… Вибери життя».
Дварім (Повторення Закону), 30:19-20


Що Мені до старої чиєїсь провини,
до брехні, що лунала колись –
ця війна відміняє донинішні війни
і любові, що вже відбулись.
Відкликаю Свій підпис, ламаю печатку.
Хай сумує ще й тиша сумна.
Мир і правда – усе починаю спочатку.
Все спочатку – любов і війна…
Інших опцій немає сьогодні у Б-га.
Світло й темрява. Пекло і рай.
Нежиття і життя. Окрім цього – нічого.
Визначатись тобі. Вибирай…

***
Вже не зважали на зірки
гуцульські танці.
Снували вловлені думки
в консервній банці.
Перекидалися вони
відлунням слова –
позаминулої війни
забута мова.
Якби ж тушонка, або джем…
В морознім ранку
чужим осколком – не ножем
відкрито банку.
Скривавлені, напівживі,
в нічних сиренах,
слова, колишні – як нові –
по всіх теренах.
… мойсеї, юди, бандюки,
герої, вдови…
Господь тасує словники
людської мови.
Коломия. 23.02.2023

***
Зрідка сирена
сюди долина.
Осінь воєнна.
Осіння війна.
Падають зерна
каштанів сумних,
пам’ять озерна
засвідчує їх.
Запнуто
жовто-блакитним рядном
обрій зомлілий,
а лебідь вцілілий –
як посередник
між небом і дном.
***

Пурім-2022
(до 22-го дня війни)

Хмільний Адар у березі моїм,
А десь, у персів – березень закутий.
Все навпаки. Сьогодні знов – Пурім.
Все навпаки. Не так, як має бути.
Життя розпочинаю – з некролога,
Молодшаю – від смерті, до тепер.
Допоможи мені, моя Естер,
Приклич сюди прихованого Б-га –
На кілька слів, на кілька гнівних фраз…
Ти чуєш той пташиний парафраз –
Йому війна підспівує зловіщо…
Добро по світі зробиться й без нас,
Але тоді, для світу, ми – навіщо?
Тривога й тиша. Правда і омана.
День двадцять другий, схожий на Амана,
Знімає маску, а під нею – грим…
Усе, як є. У світі знов – Пурім.
Мовчить Естер, у щось військове вбрана.
Адар і березень – у березі моїм…

***
Дочці Марині
Все поміж нас тримається на слові.
Здається, я забув його. Прости.
Від берега до берега любові
Ракетами потрощено мости.
Хіба, нові народяться Патони
І, яснозоряна, нова всміхнеться ніч?
Хіба надія наведе понтони?
Хоча й надія – ненадійна річ…
Я ще невбитий. Навіть не в полоні.
Та байдуже – вві сні чи наяву –
Я знов складаю човником долоні,
Я знов у тому човнику пливу.
­
***
В коломийському парку
Випасаю замріяну хмарку –
Над водою, деревами
І стежками вологими над.
Уникаю п’яничок,
Кольорові суцвіття крамничок,
Розважалок,
Стрілялок
І подібних сезонних принад.
Ні, ця хмарка не зверхня.
Їй до серця озерна поверхня –
Там, де качка звичайна
І качка, що зветься «нирок».
Там – оптичні секрети,
Там – її ворухливі портрети
І дзеркальні зображення
Інших, знайомих хмарок.
І здається їм, ніби,
Тут гарніші вони, ніж у небі.
Може, їм зупинитися,
Залишитися тут назавжди?
Тут і гори, і пущі…
Та шепоче вітрець всюдисущий,
Що й вода ненадійна,
І війна, і бракує води…
В Коломийському парку
Ловить погляд замріяну хмарку.
Он, вона!
Вишина.
Далина.
Глибина…

***
Забудьмо пам’ятати гріх –
забудьмо пращурів своїх,
батьків і друзів, і рідню,
життя, прожите день по дню,
всі місяці і всі літа,
чуття, прикмети, атрибути…
Не промини, запам’ятай –
усе, що маєш позабути.

***
Єрусалимська синагога
У синагозі – тиша. Ще й яка…
Хіба, політ чужого літака,
Жалобних молитов двомовний лет
Й двомовний лет розкрилених ракет…
У синагозі – тиша-з-поміж-тиш.
Помовч. Постій. Почуй. І ти летиш.
Як той літак, як той забутий страх
По Бабиних, по Дробицьких Ярах.
Птахи. Дими. Заграви уночі.
Знов молитви. Прокльони. Знов плачі.
Пісень і душ перерваний політ.
І тиша – на подальші сотні літ…
Коломия. Єрусалимська синагога, 1630 – 2022

***
Слова, означені війною,
Не так спілкуються зо мною,
Як спілкувалися вони
Ще за годину до війни.
Мабуть, й самі ніяковіють:
Чи то мене не розуміють,
Чи то від горя, від біди
В них між собою нелади.
А, може, і вони, як люди,
Теж потерпають від застуди,
Страхів, утеч, бомбардувань,
І сподівань, й розчарувань?
В моїй зимі, весні і літі,
Зі мною, на моїй орбіті:
Слова поранені, убиті,
Недогляд мій, моя вина –
У книжці, з іменем «війна».

***
Коломия. День. Пташиний тьох.
Травень обживається потрішки.
Лавочка. На лавочці, вп’ятьох,
Дві собаки й два коти. Чи кішки.
П’ятий – горобець. Там, де собаки.
Звідки прилетів? Для чого сів?
Всі вони, як розділові знаки.
Тільки знаки. І немає слів.
Слово йде стежинами кружними –
З ночі в день, зі світла до пітьми.
Щось не договорено й між ними –
Не лише між нами, між людьми…

***
Присутність
Я присутній: й у тому, й при тому –
І при осені, і у війні.
Споконвічну юдейську притому
Випробовує Спас на броні.
Не прокльон посилаю до Бога,
А страшне запитання моє.
Безміньянна* стара синагога,
Щось тривожне, й собі додає.
Скільки ждати? Скажи, синагого!
Посміхнеться – і далі стоїть,
І роки мого стажу земного
До своїх долучає століть…
*Міньян – мінімальний кворум для колективної юдейської молитви (10 дорослих чоловіків)

***
Тарасу Мосієнку
Іде війна по Україні –
І випиває очі сині,
А там, де йде посеред ночі –
То випиває карі очі.
Вона шукає й чорнооких,
І ясноноких, й сумнооких:
І чоловічі, і жіночі,
Й дитячі –
Очі, очі, очі…

***
Коли перегорить все, що мені болить,
Все деревне, тілесне та земельне,
То чи, бодай, тоді надійде слушна мить –
Поговорити про оте, пекельне?
Чи пощастить мені, що й пам’ять ще жива –
Згадає ранній сад чи вже осінню ниву,
То чи, бодай, тоді повернуться слова,
Окрім безжальних слів зненависті та гніву?

***
По дорозі від пекла до раю
молитви і прокльони збираю –
пошматованих, вбитих, живих –
бо уже не стачає своїх.
Віддають, не перечать вони.
Може, рай – то земля,
без війни?…

pen.org.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я