Тетяна Бондар. Зі збірки «Яблука для Іуди»

0
209

Яблука для Іуди: Поезії. Житомир: О.О. Євенок, 2018. 52 с.

У третій поетичній збірці «Яблука для Іуди» Тетяна Бондар пише власну історію світу, в якій виходить за межі біблійного канону про вірність і зраду. Вірші поетки витончені й непередбачувані. Кожен верлібр – метафоричне відчуття ірреальної дійсності.

* * *

ти

була зачата

в потойбіччі

де

за колючим дротом

починається білий світ

туди

дістанешся й морем

якщо є прохід

хвилі

закриють від того

хто

втікачів забирає назад

і ти

чи ступиш на землю

не подивившись йому в очі

* * *

зніміть із дерева

останній листок

а може то осінь

лишилася з ним

наодинці або їй

лячно самій

серед будинків у

яких давно ніхто

не жив

сюди

зносили листя

щоб зимою

коли не сніжитиме

закидати хоч ним

місто

* * *

тінь

ламає руки

сама тримаєшся

молитву бережеш

на той день

як ангел тебе

залишить на когось

наважишся йти по нього

тільки зимою

коли птахи

шукавши під снігом

манну небесну

склювали кроки

* * *

серед цих снігів

я тільки паломник

який прибувши сюди

позбивав до крові

сліди

домолюся тут

аби ніхто не накинувся

коли

благатиму Бога

не бити по пальцях

як обійматиму

не мені

призначеного

снігом

засипало межу

яку гріх переступати

* * *

лінію долі

вбирає в себе

рука

хапай кінець лінії

та рятуйся

бо тут

можна снитися

лише чужим

а зі сну вночі

страшно

вертатися

запалюй свічку

аби провела вона

ж гасне не хоче

нікого

і

нічого

бачити

* * *

я побачила сніг

коли він був ще

за горизонтом

треба

біля

родового дерева

вогнище розпалити

і живу воду на

сніг

розтоплювати

* * *

небо примерзло

якраз перед нами

пташкам теж

немає кудою

летіти далі

отут

треба лишити

для своїх знак

коли раптом

рушимо танути

далеко від дому

* * *

небо

наглухо захмарене

вогонь

уже недалеко

від Едемського саду

зманіжені люди раю

панікують

що буде

як стануть

бездомними?

* * *

з кожної яблуні

в Едемському саду

вирви по яблукові

роздай усім жінкам

одна з них

стане Євою

руки зав’язані

тільки в мене

будеш Іудо

круглим сиротою

* * *

у падолист

почуваюся зле

обминаю осінь

лишаючи на Дніпрі

кола трипільські

в них

затягує русалок

котрі

ніколи не були

людьми

а можна йти по

воді принесеній

течією

як був Всесвітній потоп

* * *

дістатися сюди

за годину до того

як випаде сніг

а потім

разом із ним піти

щоб не було самотньо

він візьме з собою

коли

всю дорогу мовчати

а хочеться комусь

відповісти чому я

коханого погляд

на снігові

вигадую

* * *

насадиш мені обручку

викувану на пекельному вогні

може

хоч тоді

разом триматимемося

не ховаючись за спинами

своїх ангелів

боячись вітру

розійтися з яким

нелегко

бо ще віднесе

під Вавилонську Вежу

де ніхто нікого

не зрозуміє

та ж ми

не зійшли

з Ноєвого

ковчега парою

* * *

спи собі

поки місяць

повернеться на другий бік

і не розбудить

поки темрява

ковдру на себе тягнутиме

поки зорі

тихесенько

скраю подушки

просто сидітимуть

поки дощ переллє

наші всі поцілунки

на маленьку планету

із якої

назавжди пішов сніг

Тетяна Бондар народилася 1 грудня 1978 року в Луцьку. Автор трьох поетичних збірок — «Святилище воскової ляльки» (2006), «Переступивши дощ» (2010), «Яблука для Іуди» (2018). Член НСПУ.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я