Тетяна Майданович. Вірші зі збірки «Небо над Україною»

0
27421

Найкраща Україна

Тому що рідна Україна –
Найкраща нам її краса:
Така ж калинова калина,
Такі пречисті небеса!

Ґрунти – чорноземи розкішні,
У світі знані з давнини,
Найзапашніші – й найгіркіші
В степах роздольних полини.

Здобутки й втрати – теж найбільші…
Пісні найкращі склав народ.
Ми славимо Тебе, Всевишній,
За милості Твоїх щедрот!

Хай тільки все, що не від Тебе,
Безсиле буде і мале, –
І воріженьки, і наклепи,
І зрадників поріддя зле.

Хай для нового покоління
Теж кращим буде рідний сад:
Така ж калинова калина,
Такі пречисті небеса!

24.02.2017

***
Миска з червоної глини –
Зі Східної України.
Зроблена в місті Слов’янську –
Проситься в пісню і в казку…

Охра й тони теракоти –
Світлі стають від роботи;
Миємо чим частіше –
Колір стає чистішим.

Є ще близька – блакитна,
Ніжнозеленоквітна.
Колір її основи –
Теж перелив Любові.

Синя й темночервона –
Без барвників, природна,
Глина міцна, надійна –
Так, як «без лаку» людина.

Без прикрашань і поливи –
Просто собою красива,
Вся до глибин незмінна –
Східна така Україна!..

10.10.2016

Прощати ворогам

…І навіть той, кому Христос простив,
Кому пообіцяв блаженство раю,
З Ним до кінця ще на хресті висів,
Що суджено, він вистраждав до краю.

Але предсмертно втішилась душа,
І мука в нього не була – нестерпна!
Не сумнівайтесь ворогам прощать,
Бо прощенням людських провин не стерти.

Хто винен, той нестиме тягарі,
Розкаяний, пройде свій шлях до краю.
Але йому – і вам! – вже зазорить,
Полегшить душу відсвіт щастя з раю.

Земні суди – як весняна вода,
Та в Бога буде праведна розплата.
На суд Йому нам душі слід віддать –
Для цього й треба ворогам прощати.

17.03.2016


Святе Причастя

Хоч прийти не зможемо сьогодні
В храм до Чаші, по Святі Дари, –
Причащаймось Іменем Господнім,
Що в молитві – як свіча – горить:
«Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас…»

Шлях земний важкий, але, на щастя,
Словом Бог Свій Дар доповнить нам
І постійним зробить те причастя,
По яке прийдемо знов у Храм:
«Помилуй нас, Боже, помилуй нас…»

В Слові, з каяттям, приймать просімо
Істинне Христове Тіло й Кров, –
Щоб горіла в серці невгасимо
Духом Божим – жертвенна Любов:
«Господи, помилуй мене грішну…»

9.03.2016

Бог і Україна

Подумаєш: кінець доріг-тривог
І припадеш до слова «Україна».
І раптом зриш, уклякши на колінах,
Як понад ним могутньо сяє БОГ.
Насправді це Його – оця нетлінна
Земля прекрасна, рідний отчий край.
Оця в червоних кетягах калина –
І знак, і спогад про блаженний Рай.
Живлющий спогад – пий і ще бажай! –
Переведе крізь полум’я страждань.
Прорвавшись над червоних зим пожари,
Пропалюючи серцем смертні хмари,
Ідуть на білий цвіт і дух калини
Малишко, і Сосюра, і Тичина,
Кричевський… І Косинка… І Довженко…
Луценко… Стус… Тютюнник… Симоненко…
Всі, хто долав у серці біль і муку,
ГУЛАГ, байдужність, голод і наругу…
Ідуть на білий цвіт і дух калини –
На світлий милий образ України,
Над власне «я» розчахнуті серця –
Так дивно люблять у ділах Творця…
Випалюючись від оман нечистих,
Ідуть все далі по шляхах тернистих.
Подумають: кінець доріг-тривог!
І припадуть до слова Україна…
І раптом зрять, уклякши на колінах,
Як – понад ним! – потужно сяє БОГ.
Вкраїна – нитка у Його Покрові,
Лише ковток Безмежної Любові.

1–4 травня, 2003

Я тебе просто люблю

Тихо спадає небо
Раннім дощем на ріллю…
Я не молюся за тебе –
Я тебе просто люблю.

Це благодать Любові,
Це тільки нам дано,
Це тільки наша уповні
Чаша, налита вином.

Де ми єдині обоє,
Вічної радості суть:
Там не благають любові –
Духом любові живуть.

Серце світає мовчазно…
Ти помолитись просив?
Там, де ми дихаєм разом,
Просто немає слів.

Там позмовкали пророцтва,
Стихли кимвали мов,
Там тільки ласка Божа,
Тільки безмежна Любов.

Так, як писав коринтянам
Духом апостол Павло
Перше й до нас послання:
«…А над усе – Любов!

Та, що свого не шукає,
Має з колючок вінця,
Все у терпінні приймає
Аж до земного кінця».

…Щастя окрайчик теплий
Вкотре на двох ділю:
Я не молюся за тебе,
Я тебе просто люблю.

2009

На пам’ять сину

Слова як вузлики на пам’ять тобі в’яжу…
Ти просто не дожив до того, про що кажу,
Тому воно й незрозуміле, тому й чудне.
А ти запам’ятай!.. Послухай ще раз мене.
І може літ за п’ять чи десять, а мо’ й за два,
Згадаєш на крутій дорозі мої слова.
Згадаєш в ніч холодну, глупу, – слова як жар,
За тим, що геть на них не зважив, ой стане жаль,
І знадобиться хоч не суть їх – так їх тепло,
Їх світлоподих!.. Бо і в мене отак було.
Що вчили – вже зробить несила і не з руки,
Та згадую любов і ласку моїх батьків.
І усміхаюсь, і радію, беру зерно
З тих слів, які вони казали мені давно.
Ще буде, сину, із зерен роду – й тобі кутя,
Іще мої слова підживлять – й твоє життя…

3.01.2015

***
О Україно! Божий білий цвіт!
Храни дітей у цьому лихолітті!
Хто, як вони, тебе сягне любить
У цілім світі?!

Хто заспіває так твої пісні,
Як їхні душі сонячні співають?
Хто хліб засіє, трави запашні?
І зліпить глек? І шишки короваю?

Прости ще, Боже, тим, хто не узрів
Красу вкраїнських плодоносних гонів…
Додай нам сили – Духа дай згори,
Дай вистоять проти орди – й сьогодні!

05.10.2016

Як ти ясно дивишся на мене

В. Т. і Д. Т.

Жовтий лист заплутався у клені –
Жовтень вже почався… Та дарма!
Он які берізки ще зелені,
Наче й близько осені нема.

А вона ще буде тут – напевне:
Дні біжать – мов кола по воді.
Як ти ясно дивишся на мене!
Наче ми уперше молоді.

Знову юність так до тих приходить,
Хто у серці жар її зберіг, –
Як барвінок в будь-які негоди
Зеленіє, хоч і вкриє сніг.

В цьому світі, де не змірять лиха:
Катастрофи, зради, мор, війна,
В кожного – своя від Бога втіха,
А мені – в очах твоїх весна.

Жовте листя де-не-де на кленах,
Дні біжать – мов кола по воді…
Як ти ясно дивишся на мене!
Наче ми уперше молоді.

4.10.2015

Живлющі сльози

Поразок-перемог круговорот,
Крізь війни й голод – сходить Україна.
Донбас… Батурин… Крути… Конотоп…
Була Руїна – і прийшла руїна.

Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Якщо впадуть на почуттів насіння
Живлющі сльози, що погасять гнів.

Невидимі, у глибині сердець,
Спалахують як іскри-блискавиці,
За істиною рвуться до небес
Й вертаються до рідної землиці.

Вогнем блакитним визоливши зло,
Росою всюди рясно випадають
Так милосердно – на квітки й зело,
На степ і ліс, на рани поля й гаю.

Живлющі сльози гасять лютий гнів,
Бо вищі і за правду, й за неправду,
Сильніші і за вірність, і за зраду,
Мудріші за підступність ворогів.

Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Це Задум Божий, це любов-терпіння,
Щоб жар життя повік не відгорів.

Блаженний, хто прийняв цю благодать,
Хто душу зміг омити у стражданнях.
Та горе тим, що стали проклинать
І зневажать небес випробування.

Земне буття – духовний труд важкий,
Одержить кожен плату – справедливо.
Сльозами Сина Божого й святих
Чи оживеш ти, українська ниво?

Не знаю, чи зійде насіння скрізь,
Та бачу: ще зростають Божі діти –
В невидимих вінцях, у росах сліз!
…Воскресне сонце вранці, кров’ю вмите,
Й заради них – зійде над чорним світом.

09–10.08.2014

nspu.com.ua






Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я