Цьогоріч ця подія збіглася з поглибленим відчуттям у повернення країни у власне самостійницьке поглиблене русло, бо навіки зникла ілюзія щодо московщини. Такою, як на мене, була одна з провідних ідей відзначення цієї дати.
161 рік тому відбулося перепоховання Тараса Шевченка з холодного Смоленського кладовища в Петербурзі на материнську Чернечу гору в Каневі.
Біля пам’ятника батька української нації зібрався великий гурт людей, до яких звернувся Юрій Діденко, голова крайової організації Народного Руху, який наголосив на необхідності посилювати боротьбу за українські цінності та відзначив визначну роль Шевченка у встановленні нашої державності.
До небайдужих мешканців міста в цьому році приєдналися добровольці батальйону “Вільна Україна” та волонтери з різних куточків України. Гімн України виконала Христина Панасюк, волонтер, відома співачка. Слово мали Євген Нищук, доброволець, заслужений артист України, ексміністр культури, Голос Євромайдану, Юлія Кузьменко, волонтер, відома лікарка, колишня політично ув’язнена.
У своєму слові я говорила про Кобзаря як про геніального поета, видатного художника, глибокого мислителя. Щороку Національна спілка письменників України вшановувала пам’ять Тараса Шевченка в різних областях. Такий захід планувався і в Миколаївській області наступного року, війна з росією зруйнувала всі плани, але після перемоги наша країна віддасть шану великому Кобзареві і на нашій землі.
Завершилось віче гімном України та покладанням квітів.
Віра Марущак,
голова МОО НСПУ
Прокоментуєте?
